Братство Юрка Ґудзя – це не лише конкретні прізвища, за якими стоять відомі люди, що не тільки через літературу та мистецтво причетні до Юрка - це всі ті, хто не забуває і зберігає, примножує та різнобічно культивує пам’ять про нього. Керівник блоґу: Олег Левченко oleg_levchenko@ukr.net
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).
Поетичному братству Юрка Ґудзя передали формуляр автора, який був заведений краєзнавчим віддлом Житомирської обласної універсальної наукової бібліотеки. У формулярі один запис датований за місяць до загибелі Юрка Ґудзя. Маємо адресу де проживав автор (за цією адресою прописаним Юрко Ґудзь був раніше 2001 р. - останніх двох квартирних змін проживання в Житомирі). Книжка, якою цікавився автор: Леся Українка "Стародавня історія східних народів". Перевидання такої книжки було здійснено лише в 2008 році (Українка Леся. Стародавня історія східних народів. Репринтне видання. - ВАТ "Волинська обласна друкарня", 2008. - 256 с. + ХLVIII с.: 16 іл.). Зазначене видання нам не вдалося знайти (це мало б бути раритетом!). Нагадуємо, що Юрко Ґудзь свого часу, напочатку 90-х, хотів перевидати "Абетку Лесі Українки". З іншого боку, згадане видання говорить дослідникам про широкий світогляд Лесі Українки, який був сформований вже у 18 років, що, припускаємо, і цікавило Юрка Ґудзя.
Поетичне братство Юрка Ґудзя було засноване в жовтні 2005 року. Юрка не було вже три роки, але більшість із нас (творча молодь, його колишні знайомі та друзі), ніяк не могли змиритися з великою втратою. Ми часто на літературних засіданнях згадували Юрка Ґудзя як друга, обговорювали його творчість. І ось під час чергового проведення Мистецькою ґільдією «Nеабищо» літературного засіданя, було прийняте рішення створити Поетичне братство Юрка Ґудзя. Поняття «братство» нам заімпонувало з контексту слів поета Сергія Дунєва коли він, незадовго до нашого засідання, мав слово на вечорі-пам’яті житомирського російськомовного автора Ігоря Живагіна. Ми ж у визначенні «братство» побачили більший і глибший зміст: багато хто з нас, навіть будучи заочно знайомим із творчістю Юрка Ґудзя, готовий назвати його своїм братом по серцю, духу, світовідчуттю, складаючи собою один дружній, братній колектив. Юрко в суботу, фактично напередодні трагедії, заходив до мене дуже стурбований і сумний, мабуть, передчуваючи біду. Наша остання зустріч відбилась на споминах у той час, коли я перебувала на заробітках в Італії з 2002 по 2004 р. Читаючи в іншомовній країні дві Юркові книги «Замовляння невидимих крил» та «Postscriptum до мовчання», щоразу відчувала, як Юрко допомагав мені пережити ностальгію: я чула живий Юрків голос, у поодиноких чоловічих постатях, що проходили повз мене, вбачала мимовільну схожість із Юрком. Пам’ять незгасна… Того жовтневого літературного засідання 2005 року, коли ми вкотре згадували Юрка Ґудзя, за пропозицією голови Мистецької ґільдії «Nеабищо» – Олега Левченка, було вирішено обрати мене керівником поетичного братства. Я лишень подякувала за таку довіру, бо дійсно ця втрата для всіх нас і донині болюча. Олег Левченко особисто характеризує нас, як братство, яке «складається не з конкретних прізвищ, що не тільки через літературу та мистецтво причетні до Юрка – це всі ті, хто не забуває і зберігає, примножує та різнобічно культивує пам’ять про нього». 22 лютого 2004 р. в Житомирській обласні науковій бібліотеці (в залі мистецтв) було вперше ініційоване нашою організацією вшанування видатного українського реконкіста: поета, прозаїка, художника, філософа, мистецтвознавця, нашого товариша та земляка Юрія Петровича Ґудзя. На цьому вшануванні наш сум і біль розділили з півтора десятка людей, але всі ті люди, що прийшли, варті півтори сотні звичної зали. Ніхто з нас не зміг змиритися з втратою поета, не готові змиритися із забуттям його творів. Коли я вперше запропонувала відвідати малу батьківщину Юрка та його могилу, то знову ж таки без вагань рушили зі мною – Галина Малин, Вікторія Дем, Світлана Штатська, Ольга Карагедова, Валентина Могила, Тетяна Шабодей зі своєю мамою Антоніною, Любов Годлевська, Евеліна Кучеренко. Фото: 1 липня 2006 р. Треба додати, що до того, як ми розпочали організовувати дні пам’яті Юрка Ґудзя, до 2004 р. проводились інші літературні, театральні та інтернет-презентаційні вечори за ініціатив літоб’єднання імені Бориса Тена, Мистецької ґільдії «Nеабищо», СТМУ «Liga ArtiS», Тетяни Павлінчук, Олега Левченка тощо. Зазвичай, 1 липня – пора відпусток у вчителів та канікул у дітей. Та все ж знайшлися небайдужі люди – немильнянці, які відчинили школу, де вчився і працював Юрко Ґудзь, вислухали нас, розповіли маловідоме про автора, відповівши взаємністю на нашу турботу про Юркову пам’ять. Наприкінці лютого 2006 року, у тій же Житомирській обласній науковій бібліотеці, у актовому залі, було проведено нашим братством доволі помітний захід, про який було висвітлено в «Літературній Україні», а згодом й у авторській книжці «Туга за свободою» – Михайлом Сидоржевським. Були гості з Києва, та наша творча інтеліґенція. Юрко дивився на нас із портрета, перед яким горіла свіча. А перед сценою на двох столах, на вишитому рушнику лежали з газет та журналів копії Юркових статей та про нього, пару книг, що встигли побачити світ ще за життя автора. Не було казенного слова, не було пафосу, а був тихий сум, читання його творів, світлі спогади та незмиренність втрати. А ось восени 2007 р., ми були запрошені у Київ, де проходили читання під назвою «Цей знаний та ще незнаний Юрко Ґудзь». Того вечора Олег Левченко – режисер і актор – представив моно-виставу за творами письменника «Барикади на Хресті». А інші читали твори присвячені поетові та другові. У 1 липня 2007 р. в Немильнянській школі, де відбувався захід, було оголошено про щорічні літературні читання «Липневий янгол» у с. Немильня. Отже, 2008 р. поетичне братство Юрка Ґудзя провело в рамках цього нового проекту перший такий захід. У всеукраїнській пресі ця подія досить широко була висвітлена головним редактором газети «Слово» Олександром Сопронюком. Фото: 1 липня 2007 р. Фото: 1 липня 2008 р. Поетичне братство Юрка Ґудзя існує п’ять років. Мета братства полягає в тому, щоб з кожним роком все більше людей приїжджали на батьківщину Юрка Ґудзя – у с. Немильню, на поетичні читання «Липневий янгол». Щоб не тільки зберігали пам’ять про земляка-поета, а також знайомилися з його неабиякою творчістю. Щоб все більше читачів приєднувалися до його спадщини. А також, по можливості, видати всі твори, які були ним написані, грамотно дослідити архів автора, який передав Житомирському літературному музею Василь Врублевський. Фото: 1 липня 2009 р. Під час організації та проведення «Липневого янгола – 2009» вже в цьому році нарешті стали співучасниками збереження та вшанування пам’яті поета-земляка Юрка Ґудзя представники влади: голова районної ради п. Гончарук Віктор Васильович та міський голова Желізняк Любов Іванівна, які разом з нами взяли активну участь у заході. Приємно, що влада у вирішенні питань організації «Липневий янгол – 2009» з молодечою силою, енергійно та небайдуже зробила (і робить) все заради відродження та процвітання України. Дай Боже світові більше таких прекрасних людей. Дякуємо науковцям та письменникам з інших куточків України: доктору філологічних наук, професору Нілі Зборовській, працівникові «Слово і час» та Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Наталі Єржиківській (Лисенко), а також гостям із Рівненського державного гуманітарного університету – Вадиму Кравцю та Раїсі Тхорук, а також тернопільському видавництву «Джура» – Василю Ванчурі та його дружині Уляні. Добру справу роблять, цьогоріч видаючи книгу «Барикади на Хресті» у яку входитимуть однойменна поема та два романи «Не-Ми» та «Ісихія». Не омину увагою й інших представників братства: Григорія Цимбалюка, який редагує житомирський журнал «Світло спілкування», який надав набраний варіант згаданої майбутньої книги, Вероніку Кавун, яка трудилась над макетом видання, а ще дякую Олегові Левченку за його велику працю – збирання всієї спадщини нашого Юрка Ґудзя, за налагодження ним постійного зв’язку із сестрою Юрка Ґудзя – Раїсою, що мешкає в Канаді, а також за підтримання блоґу Юрка Ґудзя: www.ygoodz.blogspot.com. Хотілося б незабути про «Незалежний центр мистецтвознавчих та етнографічних досліджень Житомирського Полісся», який очолює Анатолій М. Шевчук та його дружину Ванду Чайковську, які теж беруть активну участь у популяризації та поширенні творчості поета. Вони підготували до випуску поему «Барикади на Хресті» ілюстровану графікою Миколи Соболівського, що має побачити світ окремим виданням. На літературознавчій ниві творчість Юрка Ґудзя почали досліджувати Ольга Карагедова та Олег Левченко. Духовну і творчу підтримку надає бібліотекар обласної дитячої бібліотеки Ельвіра Радченко. Почесними представниками нашого поетичного братства поправу вважаємо відомого письменника Євгена Концевича, журналістку Тетяну Гошу, київську письменницю Тетяну Пишнюк, публіциста й поета з Києва Олександра Сопронюка, тернопільського науковця і прозаїка Петра Сороку, сестру Раїсу, а також сподіваємось, що до нас невдовзі приєднається син Юрія Ґудзя – 20-річний студент Богдан Ґудзь. Юрко дуже любив свою сільську затишну та невеличку церкву Святої Богородиці Покрови. Коли приїжджав додому, то обов’язково заходив у свою церкву. Запалював свічку і хрестився, після чого довго мовчки молився. Напевно, в першу чергу за здоров’я та благополуччя свого сина Богдана, а також, щоб Бог змилостивився над їхньої родиною, посилаючи здоров’я та хоч крихту щастя та вдачі, чи хоч би спокою їхнім зболілим душам. Поряд зі церквою стоїть його хата. Хата дитинства та його батьків. А на початку Немильні стоїть його, Юркова хата, яку йому подарувала його хрещена. Він час від часу повертався сюди, щоб побути на самоті й до рання писати свої твори.
Марія Рудак, голова Поетичного братства Юрка Ґудзя м. Житомир
РАДІОПЕРЕДАЧА З НАГОДИ 51-ОЇ РІЧНИЦІ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРКА ҐУДЗЯ
Вед. Доброго і лагідного вечора всім слухачам. В ефірі обласного радіо програма «Рідні обрії». В студії звукооператор Тетяна Мулик та редактор Інна Власенко. П’ятдесят один рік від дня народження виповнився б першого липня нашому землякові поету, письменнику, художнику, лауреату двох міжнародних премій та Огієнківської премії в Україні Юркові Ґудзю. Цього липневого дня друзі колеги, поети, письменники та журналісти приїхали на батьківщину Юрка Ґудзя, до мальовничого села Немильня Новоград-Волинського району. Вшанування пам’яті митця-земляка почалося з відвидин його могили на якій скромний пам’ятник з чорного поліського каменю у вигляді розкритої книги. Вирізьблений у камені портрет глянув на нас притишеним поглядом ніби промовляючи: «…а ще будемо разом у тихій пам’яті Бога». Літературна зустріч проходила у сільській школі де колись працював славний земляк. Вела зустріч Марія Рудак, голова Житомирського поетичного братства імені Юрка Ґудзя. Марія Рудак. Сьогодні така дата… день народження, якби був живий, було б п’ятдесят один рік. Ми не можемо забути, не можемо змиритися, що немає людини. Прийшли ще раз у цей клас, у цю школу, у це село, щоб, можливо, через людей, через природу, через те, що бачили його зіниці, трошки зануритись сюди. Хочемо ще раз почитати, згадати. Я так вважаю, що люди повинні бути горді за те, що у цій школі працював, у цій школі вчився, що така людина знайшлася не на одне село, а на район, на область і на Україну. Поки що мало його знають, тому що біднота не давала можливості своєчасно випускати свої твори, виходити на люди: презентації робити. Але сприймався він, повірте, людьми, які творчі, дуже славно, й оцінювали дуже високо, з ним рахувалися, він часто поради давав. Як друг, як людина був завжди порядним, до цього часу нам дуже його не вистачає. Вед. Слово перекладачу, історику мистецтва, викладачу Житомирського агроекологічного університету Анатолію Шевчуку. Анатолій Шевчук. Тут не дуже так багато зібралося вчителів Немильного, але хочу сказати, що коли ми під’їжджали в це село, то мені здавалося, що ця земля з Божим одкровенням. Кожна садиба має таку доленосну і таку возвеличену благодать, тому цілком закономірно, що і на цій землі і в цьому селі народився такий письменник, такий трудяга на терені українського слова, на терені української мислі. Юрко Ґудзь – це явище, яке ще не розгадане. Юрко Ґудзь – це явище, яке може бути розгаданим тільки з нашими зусиллями, з нашими бажаннями донести його філософську думку і наблизити її як до маленьких діточок і так до дівчат, парубків і разом з тим до нашого покоління і набагато старших. Пані директор дуже хвилювалася, що немає ошатності на цвинтарі – є ошатність на цвинтарі, тому що ошатність оберігають дерева, які ростуть на піску, ошатність оберігає коров’як скептральний, який цвів на цвинтарі і навколо цвинтаря і те клечене зілля, звіробій, який дівчата понаривали на згадку про Юрка Ґудзя і те цвіркотіння жайворонка, який сьогодні божественно співав. Я геть пішов туди в той куток, щоб подивитися чи то жайворонок чи не жайворонок, бо як правило, жайворонки співають не в такий час, і не в таку пору, вони на весні, та він чомусь співав і високо-високо літав. І я завдячую часу, що побудував таку школу, що можна зайти і можна прихлюбитись до творчості Юрка Ґудзя, як художника. Зізнаюся, що в мене багато статей, про житомирських і про нежитомирських художників, але я ще не можу навіть близько підійти до Юрка, хоча я знаю, що це треба зробити, бо це мій земляк, але я боюся скривдити його пляму, боюся скривдити його пластичне мислення, я боюся скривдити те, що він подавав у кольорі, що він подавав у лінії, що він подавав у сюжетній канві. Але я думаю, що ось-ось настане час і щось може і виплисне з моєї голови, моє інтерпретування і моє бачення Юрка Ґудзя, як художника. Його виклади у слові, вони мають магічну силу, мені здається, мають таку енергетику, такий духовний під’йом і через те він весь час ангелом літає не тільки над Немильнею, але він, мені здається, ангелом літає над всією Житомирщиною і над всією Україною. Він любив Україну божественно і ось чому: ті слова, які написані на пам’ятнику – це його істина, і ми повинні до цих рядків, хоч трохи, хоч міні-крок зробити. Я думаю, що Немильня буде дуже довго підніматися із неспокою, із руїн… Але ви розумієте, українці мають унікальну енергетику неоромантичності. І я гадаю, ще цей романтичний дух дасть можливість засіяти вулиці шумовинням дітей, заповнити поля хлібом, або іншими рослинами і разом з тим окреслити те, чим тримається душа українця. Я дуже щасливий, що я нарешті був у Немильні, я думаю, що буду у цій царині не один день не один тиждень, і не один місяць перебувати. Я дякую вам всім, що ви зібралися отут, у бібліотеці сільської школи села Немильня. Марія Рудак. Я ще хочу передати велике вітання від Григорія Цимбалюка, який дуже гарно відгукується, який дуже багато присвятив різних статей Юрі, вивченню, друкуванню його творів, поширенню, що не маємо право забувати. А також Євген Концевич, який багато років лежить непорушно у своїй колясці, при чому творить, пише, являється для нас усіх прикладом, один із перших хто заснував Спілку письменників на Україні. Теж дуже співчуває і передає, що теж не змиряється із тим що це таке трапилось і не вірить у те, що це випадковість… Дуже великий уклін передав. І Сергій Бабич, який двадцять сім років сидів за свої ідеали, свої переконання. Можливо я когось забула. Передавав В.Радчук, редактор газети «Місто», що як їздив у Київ, казав: як дізналися, що він із Житомира, ловили мало не за руки, просили, що там нового, може які книжки, може якесь перевидання іде, може хто щось чув. Яка наша ціль зараз. Наша ціль, щоб більше людей знали, як про Юрка так і його твори. Щоб ця доріжка переросла в дорогу до його не тільки могили, а цей край, як на «Романівську весну» їдуть із читаннями гарними. Щоб були засновані якісь фестивалі, якась вулиця названа, щоб був прикладом, бо ця людина варта того, щоб бути прикладом. Я зараз хочу надати слово Ользі Георгіївні Карагедовій, вона дуже багато приклала праці… Ольга Карагедова. Я хочу прочитати вірш, який присвятила пам’яті Юрка Ґудзя. Цей вірш є центоном, тобто, це вірш, який складається з деяких рядків самого Юрка: Перечитую знову і знову «Замовляння невидимих крил». Як зворушує відданість Слову І життя невимовного стиль!
Безпритульність душі, самота І розладнаність світу – боліли. До початків торкались уста, Час і простір з’єднати воліли,
Викривали ганебність доби, Що карала за Честь і Сумління, Що топтала святі кольори І калічила Юнь і Коріння.
Крила янголів не вберегли Від пророчих постскриптумів Долі, Повернувся до Лона Не-Ми, Де не знав роз’єднання ніколи.
Білий аркуш зимового поля Мов життя недовершений текст. Хто? Чия найжорстокіша воля З чорних літер накреслила хрест?
Між зірок, в тихій пам’яті Бога Днів облуду забула Душа. І присутність її воскреша Дивовижного слова Дорога.
Цей вірш я написала цього року до дня трагічної смерті Юрка Ґудзя, а вчора я була у Євгена Концевича і він передав мені, знаючи, що ми будемо на батьківщині Юрка Ґудзя, свої спогади про про нього. І я попросила б Олега Левченка прочитати ці спогади:
Олег Левченко (зачитує спогади Євгена Концевича). (…)
Марія Рудак. Поетичне братство імені Юрка Ґудзя хоче віднині щорічно заснувати поетичні читання, як будуть проходити в Немильні, які будуть називатися «Липневий Янгол» і присвячуватимуться нашому другові. Тому, будемо дуже раді, як нас почують, коли до нас будуть приїжджати люди, які будуть Юркове читати, своє, що присвячують, або, хоч би слухати, вникати, вивчати його, щоб не забували, тому що вартий кращого. Вед. Молоді поети з Мистецької ґільдії «Неабищо» читали твори Юрка Ґудзя та власні вірші. Фраґмент з моноспектаклю за творами Юрка Ґудзя виконав учасник цього літературно-мистецького об’єднання Олег Левченко. Олег Левченко. (Зачитує моно-виставу «Барикади на Хресті»)
Марія Рудак. Хочу подякувати людям, які сьогодні зібралися, хочу подякувати за теплі слова, подякувати за їхню пам’ять, хочу мати надію, що сьогоднішнім днем не закінчиться це гарне дійство, яке відбивається, зберігаючись у пам’яті, збергаючи все те, що Юрко написав. Я думаю, що з кожним роком будемо знати все більше, будуть друкуватися його листи, його не видані ще твори, найдуться ще ті друзі, які десь загубилися, які сьогодні не змогли приїхати, а, саме наголовніше, що, можливо, юнь полюбить його ще більше і будуть приходити ще на ці читання. Зараз я хочу лишити оці книжки в подарунок шкільній бібліотеці. Кор. Говорить директор немильнянської школи Олена Ґудзь. Я хочу всім сказати особисто, від усіх присутніх і неприсутніх, що для такого села, далекого і взагалі маленького, це взагалі велика і важлива подія, бо ж вона не одна з приємних, було б добре святкувати день народження і проводити свята з Юрою разом, і все було б у других тонах, у других красках, почуття другі. І ми б тут були з вами веселіші. А то кожному душа і серце огорнене сумом. Але для такого села меленького, забутого Богом і людьми, як то кажуть, це – надзвичайна подія, адже у нас є в сусідніх селах середні школи, більше населення, знаній, на трасах, і в них немає таких людей. А взагалі, наше село, мабуть, дійсно, як ви говорите, наші дорогі гості, його розміщення, його природа і його тишина така – Господня тишина звичайно. В нас дуже тихо, в нас дуже славно, в нас чуються спів птахів та жаби кумкають і, мабуть, це сприяє тому тому, що у нас є люди, які пишуть твори, які пишуть вірші, в яких пробуджується ця любов до слова, ця поетичність. Він був сам нам всім сусідом. Одна була у нього така риса, що наші всі художники і писаки пишуть про відомих людей, хто одержував ордени, хто при владі, хто має велику керівну посаду, хто має гроші, хто має великі прибутки, а Юра, наприклад, відмітив такого непомітного, такого немічного і нещасного чоловіка, як Зіньком в нас був, він інвалід, з армії прийшов інвалідом, нещісним все життя ходів, в галошах зимою, і босим весь час літом, і така куфайка стара, хоч сонце пекло і він ходив по воду до криничок-джерелець, і Юрко про нього написав так цікаво, він знайшов мову, його душа була відкрита для таких людей, і ті люди до нього теж горнулися. Згадав він такого чоловіка, він вмів вікна робити, двері, такий майстер був, теж він і про нього написав, він писав про таких людей, які були його душі близькі, він заслуговує за це повагу. Він з малечку був схильним до віри, у вищий світ, духовність, буває мама така – вона небагатослівна, скромна, трудяга, ніколи вона нікого не обідила, всі її любили. А ще у нього був дід про якого він не пише, Кость, але у нього це пішло від діда, він був улюбленцем діда, він його носив весь час, і такі люди старі його теж поважали і він теж поважав. Зайде в церкву, поставить свічку, завжди він приходив… Всі ми його любили, але, як то кажуть, багато можна говорить і ми ціним тільки тоді це, коли його немає. Насправді, людина серед нас була така… Він мій учень, я була піонервожатою сім років, потім вчителькою, потім директором школи… Взагалі все минає. Ми ціним лише тоді, коли ми справді відчуваєм цінність і духовність, і всі ті риси. Коли людини вже немає, дуже шкода, але ми дуже вдячні, що ви його пам’ятаєте. Для такого маленького села, як наше, ви для нас великі люди… Марія Рудак. Ще хочу сказати одне, дзвонив Петро Сорока, сказав, що він цього дня у Тернополі проведе день пам’яті Юрка Ґудзя. Вед. Він не був красномовним революціонером, він не був статечно-святенницьким героєм, але щось впевненно рішуче було в його погляді з-під лоба і щось янгольське у всепрощаючому ставленні людей, адже, як писав він: «…а ми ще будемо разом у тихій пам’яті Бога». В глибинах всесвіту занедбана душа ніяк не знайде вічного притулку, вже біль і смуток вже не поспіша нести комусь, шукати порятунку вже не потрібно їй, збулося все, життя земне потроху відболіло і всі страждання світлом стали. Юрко Ґудзь.
Вед. Ви слухали програму «Рідні обрії», яка сьогодні була присвячена світлій пам’яті Юрка Ґудзя, письменника, поета, художника, нашого з вами земляка. В студії працювали звукооператор Тетяна Мулик та редактор Інна Власенко. На все добре!
Власенко І. Радіопередача з нагоди 51-ої річниці з дня народження Юрка Ґудзя // Житомирське обласне радіо, липень 2007 р.
З Житомира до Немильні (в сторону Новоград-Волинська) півтори години часу. Знак с.Барвинівка (на трасі Житомир - Н.-Волинськ) - поворот вліво, за п’ять хвилин дороги - подвійний знак Барвинівка - 5 км. Немильня - 12 км. - й знову поворот вліво...
