Нещодавно, щоб не відстати від нинішніх дискусій про майбутнього українського Нобеля, я перечитував „Вибране" Ліни Костенко (Дніпро", 1989). Й так сталося, що саме в цей час мої житомирські друзі передали мені збірку віршів Романа Петронговського „Пам'ять". Книжка ошатно й зі смаком видана, ілюстрована кольоровими репродукціями з картин місцевих художників, на гарному крейдяному папері, в твердій обкладинці. Та це й не дивина: Роман Рафаїлович — у минулому заступник голови Житомирської облдержадміністрації, а з 1998-го і донині — заступник голови обласної ради... Отож може дозволити собі таку розкіш. Вразило мене інше. Гортаючи цю збірку, я раптом, не вірячи своїм очам, на сторінці двадцять третій, знайшов одну з поезій Ліни Василівни. Сановитий віршописець лише змінив у оригіналі кілька слів і дописав третю, власну, строфу. Судіть самі, ось Ліна Костенко („Вибране", К., „Дніпро", 1989):
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь в далечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
А ось Роман Петронговський („Пам'ять", Житомир, „Полісся", 2000):
Не знаю, чи побачу Вас, чи ні,
Хоч, власне, і не в тому справа.
Щасливий тим, що Ви на цій землі,
Моя єдина невтоленна спрага.
Я не покличу: щастя — не моє,
Моя жага до Вас не долітає,
Та думаю про Вас. Я знаю, що Ви є,
І в серці радість розцвітає.
Нехай роки туманами зійдуть,
Я ж буду вірно Вас чекати
З надією пізнати щастя суть,
Свого кохання спрагу втамувати.
Може, я щось не второпав? Можливо, це Роман Рафаїлович таким робом освідчується в своїх почуттях класику сучасної української поезії? Що ж, похвальне бажання. Але де ж тоді посвята? Чи, бодай, коротке застереження: „За мотивами Л.К."?
Гортаю далі — й у російськомовній частині збірки знаходжу не менш яскраві перли. Тут автор „в эту осеннюю пору" з кимось дуже юним „взошли на высокую гору..." Так і хочеться додати: „был сильний мороз". А що було згодом, га? Наш автор скромно відповідає: — „Свеча тогда горела на столе..." — і більше нічичирк, все інше — таємниця, читайте далі Пастернака. Та найбільше житомирський піїт полюбляє риму „власти—страсти", вживаючи її на кількох сторінках поспіль: „и чувства брали власть,(...) влекла лиш страсть" (стор. 82); „в порыве пылкой страсти, (...) нет у меня на это власти" (стор. 83); „...сердце плавилось от страсти, (...) не будет больше судьбы власти" (стор. 84). Хай тобі грець, які пристрасті киплять, аж мурахи по шкірі бігають! Та все ж, редактор книжки А.П.Онопрійчук, професійний цензор у минулому, міг би зауважити авторові, що не варто, батечку, так шедро розкидатися настільки могутньою римою!
Отож, вертаючись до Нобеля... Є сенс книжку Р.Петронговського, паралельно до інших історичних процесів, висунути на міжнародний конкурс поетів-плагіаторів імені Самуеля Шнобеля, переможців якого „нагороджують" згідно з Карним кодексом — відповідно до тих його статей, що захищають авторські права.
Тепер я з нетерпінням чекаю, коли із Житомира мені перешлють дві поетичні книжки Антона Станіславовича Малиновського, колишнього губернатора краю, заступником якого свого часу був Роман Рафаїлович. Бо ж ходять чутки, що наступну збірку вони видають у співавторстві, під , назвою „Поліські газелі", що народний художник І.Глазуновченко, спеціально для цієї книги, для її обкладинки, пише велике полотно, на якому Малиновський і Петронговський скачугь верхи на баскому двогорбому верблюді крізь метафоричну пустелю суспільної апатії до світлого майбуття і процвітання. Ви запитаєте: до чого тут газелі й верблюди до Полісся? Не знаю... Кажуть, що видання майбутнього шедевра фінансує якийсь аравійський шейх. Взявши в концесію гектари поліських боліт, він вперто шукає там чи то нафту, чи то газ, чи вихід до Сезаму. Хай шукає, Аллах йому в поміч! А вам, любі читачі, я бажаю майбутніх зустрічей зі зразками губернаторської поезії. Тримайтеся і кріпіться! Далі буде...
.
Брус І. Губернаторські пегаси // Літературна Україна, 12 квітня 2001. – С.6.
Донині ми знали два псевдоніма Юрка Ґудзя: Хома Брут, Хома Брус. Авторство цієї статті належить Іванові Брусу, очевидно, чергового публіцистичного псевдоніма Юрія Ґудзя.
Немає коментарів:
Дописати коментар