Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 17 січня 2010 р.

Юрко Ґудзь. Вірші 90-х років




Мої дні - на дні:
німби німих
розмов з невсипущими
хворими
янголами...
(………………….)


Весна жахливого цвітіння хтось хлипав, хтось хлюпав,
хтось плакав у темряві десь опівночі я прокинувся
й встиг утримати щезнення розколошканого видіння:
він йшов поруч мене, хотів мені щось сказати,
моєї торкнутися руки - тій, в якій я тримав повну корзину
живої риби, впімненої на межі двох світів - я ж бачив:
той хтось дуже виснажений, певно,
голодний, як хворобливо блищать його очі,
нервово смикаються кутики вуст,
але нас розділяє металева сітка,
напнута межи чорних, у землю вкопаних
стовпів ... дуже дрібна сітка -
крізь неї рибину не просунеш... Тоді
я спробував перекинути її через гору,
та марно, надто високо... знерухомлене
тіло ляща на мить зависло в повітрі
й плюснулось долі, на зкамянілу стежку ...
Чоловік зупинився і швидко-швидко
почав снувати пальцями довкола свого худющого
обличчя павутину незрозумілої мені мови:
вуста його безгучно ворушилися –
округлювали голосні, вирівнювали шелестівки...
був схожий на коропа-ісихаста, якому
під час молитви забракло повітря для схолоднілих
трахей - намагався щось мені пояснити,
губами й пальцями виліплював з порожнечі
незрозумілі слова ... крихти-літери не тримаються
купи –
вільно-повільно розпадається плоть
невимовного тіла…

**
Вечірні дерева
діти німого бога
край дороги
себе виглядають

**
Кімната самоти -
пилюка божевілля
мені приснилась ти
сумного тіла зілля
І мить причастя
відчаєм кохання

НА СПОМИН ЗИМОВИХ СВЯТ
В тихому білому
в білій тиші
в незабутньому забутті
на порозі чужого дитинства
янгол зі снігу стоїть

ПЕРЕДЧУТТЯ
З глибокої криниці
Підняв я жбан води,
А з неба — мертва птиця
Ти не ходи сюди!

Живі ключі пропали,
На всохлій гілці крук.
Із хащі лісової
Виходить Басаврюк.

Вечірній храм палає,
Музики вже мовчать,
До серця притискаю
Дівочих уст печать.

З глибокої криниці
Підняв я жбан води –
Холодної, страшної ...
І знов прийду сюди.




Немає коментарів:

Дописати коментар