НАВІКИ ЗАЛЮБЛЕНА У СВОЮ УКРАЇНУ
24 серпня 2011 року пішла з життя Ніла Вікторівна Зборовська — відомий та яскравий науковець, критик, письменниця. Вона захоплено, талановито, на повну силу жила філологічною наукою. Неймовірно працьовита — завжди наполегливо, ревно, доскіпливо, крізь сотні прочитаних та проаналізованих текстів ішла до наукової суті. Людина нестандартного бачення, неординарного мислення. Її праці викликали резонанс. Жваві дискусії навколо її оригінальних книжок у наукових колах, на сторінках літературознавчих часописів — незалежно від полярності поглядів — це свідчення незаперечного авторитету Ніли Зборовської в науковому світі, свідчення того, що її підходи, висновки збурюють думку, нікого не залишають байдужим. Її науковий, творчий доробок — невід'ємна складова інтелектуальної думки вже незалежного українського світу.
Народилася Ніла Зборовська 27 вересня 1962 року — на свято Воздвиження Хреста Господнього — у селі Рубаний Міст на Черкащині. Завжди пишалася своїм родом, з глибинною внутрішньою повагою, теплом і любов'ю говорила про батьків — Віктора Степановича та Ганну Павлівну, про свою велику творчу і дружню родину. Закінчила Мар'янівську середню школу Лисянського району, у 1981—1986 роках навчалася у Київському державному університеті ім.Т.Г.Шевченка. Закінчила Його із відзнакою, працювала вчителем у Новосілківській середній школі, викладачем у Ржищівському педагогічному училищі. За розподілом від Інституту літератури АН країни навчалася в аспірантурі при Інституті літератури і мистецтва АН Казахстану в Алма-Аті, яку завершила успішним захистом кандидатської дисертації із проблем розвитку романного мислення в літературі (1990). Від 1991 року — науковий співробітник (із 2010-го — провідний науковий співробітник відділу української літератури XX століття) Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України. Паралельно з науковою діяльністю в інституті викладала в Києво-Могилянській академії, Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, з 1996 року працювала на кафедрі теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Участь у величезній кількості конференцій — зарубіжних та українських, де Ніла Зборовська авторитетно, з фаховою гідністю представляла найновішу українську науку. Десятки статей у літературознавчих збірниках та часописах. Розділи в «Історії української літератури XX ст. у 2-х томах». Підготовка і захист аспірантів, про яких піклувалася, як про власних дітей. Редактор 12-го тому «Академічної історії української літератури у 12-ти томах». Щойно здобула ступінь доктора філологічних наук... Ще скільки всього вона прагла зробити і вірила, що напише, зробить...
Ніла Вікторівна пішла з життя у День Незалежності нашої держави. Людина незалежної вдачі... Справжня громадянка, навіки залюблена у свою Україну. Вона мала напрочуд сильний, сміливий, упевнений характер, характер дії та невпинного пошуку... Була вродливою жінкою з поглядом огорнутим мрійливим, загадковим, чарівливим серпанком... Пішла, залишивши свої сміливі думки, впевнений голос у яскравих дослідженнях, монографіях: «„Танцююча зірка" Тодося Осьмачки» (міфологічно-архетипне прочитання його прози та поезії), 1996; «Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків», 1999; «Моя Леся Українка. Есей», 2001; «Психоаналіз і літературознавство: Посібник», 2005; «Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури», 2006; у художніх творах: «Мама», «Дзвінка» (повісті, 1999); «Українська Реконкіста», 2003 — за авторським визначенням жанру — «антироман», який став своєрідною спробою «змоделювати оптимістичний вихід із перехідного деструктивного періоду»... Її статті 1990-х ставали явищем у вирі наукових дискусій навколо модернізму та постмодернізму: «Культ суб'єктивності та абсолют тексту» («Світовид», 1996); «Завершення Епохи, або Літературна ситуація кінця століття» («Кур'єр Кривбасу», 1996); «Постмодерна ситуація в українській літературі» («ІІІ Міжнародний конгрес українознавців у 2-х кн.»); «Без задавнених комплексів і стереотипів» («Слово і час», 1997) та багато-багато інших, написаних у наступне десятиліття. Захопившись у 1990-х роках феміністичною критикою, впроваджувала її у вітчизняне літературознавство в Інституті літератури разом Із Соломією Павличко, Тамарою Гундоровою, Вірою Агеєвою; подальшу творчу увагу присвятила психоаналітичній методології. Своїми ж працями «Психоаналіз і літературознавство» та «Код української літератури» випробувала можливості літературознавчого психоаналізу в українській науці. Розуміла психоаналіз як певну інтелектуальну стратегію, методологію, котра може послужити імпульсом до національного самоусвідомлення. Зрештою, у своїй докторській монографії запропонувала провокативний авторський проект психоісторії української літератури — від художньої практики Сковороди та Котляревського до найновіших письменницьких спроб. Пояснити код української літератури як передусім код української державності стало її особистим завданням ствердити свою віру в українські можливості, силу — попри увесь травматичний національний досвід — в українську прийдешню долю. Інтелектуально тонко, глибоко професійно Ніла Вікторівна підходила до кожної літературної проблеми, питання. Завжди розуміла вразливість неординарного підходу, складність, із яким нова контроверсійна думка прокладає собі шлях, тож працювала самовіддано, хоробро, відчайдушно, з викликом.
Царство Небесне, вічна пам'ять цій світлій, довірливій, ніжній душі.
Колектив Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, філологи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
Немає коментарів:
Дописати коментар