Надія Степула.“Сама з собою бореться Вкраїна…”

"Якщо вогонь не знищує пам’ять, то що її знищує? Який вірус безпам’ятства? І хто спалив музей Затуливітра? Хто спалив вінки й портрет на місці вбивства 2002 року іншого письменника – молодого прозаїка, есеїста й художника Юрка Гудзя?"

Надія Степула, м. Київ

Насправді портрет, який повісила Марія Рудак, був зірваний. (Уточнення до статті Олега Левченка).

Джерело: Надія Степула.“Сама з собою бореться Вкраїна…” // Львівська газета,  26 березня, 2009 року, № 13 (505)

або: Радіо "Свобода" http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1513428.html

Іван Андрусяк. Уривок: "Українська поезія «в іншому світлі»"

«В іншому світлі. In the different light. Антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра». Хоча вона й побачила світ у Львові у видавництві «Срібне слово», та наклад поширюється таки на Заході, насамперед у США, – на жаль, наразі мізерний, але краще вже бодай щось…
Видання, скажемо одразу, доволі специфічне – як специфічна й мета, з якою виконувалися ці переклади. Річ у тому, що художній текст для перекладачів у цьому випадку відпочатково є не так самодостатнім явищем, як насамперед матеріалом. Саме так: матеріалом для зовсім іншого виду мистецтва, з принципово іншими виражальними засобами – театрального, в контексті якого він виконує з-поміж інших функцію прикладну. Відповідно, й ставлення перекладачів до тексту, – а отже, й сам добір текстів для перекладу – випливає не так із самої природи твору, як із… режисерського задуму. Себто, первинний для Вірляни Ткач і Ванди Фиппс театр – а література покликана його «обслуговувати». У висліді часом виходять речі, з погляду літератури, відверто дивні. Скажімо, в рамцях проекту «А так – серця: Українська любовна поезія» перекладачі поєднують тексти Василя Стефаника, Василя Голобородька, Юрка Позаяка, Оксани Забужко й Аттили Могильного. Для читача, котрий знається на українській поезії, такий «мікс», м’яко кажучи, неадекватний; особливо присутність тут «Приходьте до мене завтра, я розкажу вам правду» Юрка Позаяка – тексту чудового, але відчитується він як соціальний, а зовсім не любовний…
Це, ясна річ, зовсім не означає, що я хочу дорікнути перекладачам. Навпаки, я лише констатую, що підхід у Вірляни Ткач і Ванди Фиппс відрізняється від загальноприйнятого – і це річ радше позитивна, бо дає змогу по-новому глянути на речі звичні. Нам… А іноземного глядача-слухача-читача, сподіваюся, мусило б зацікавити принаймні тим, що в далекій і «екзотичній» для нього Україні є тексти, які залюбки надаються до аванґардних театральних експериментів. Бо ж, як вказувала режисер-засновник нью-йоркського експериментального театру «Ля МаМа» (саме його «підрозділом» є мистецька група «Яра») Елен Стюарт, «звучання поезії надає іншого виміру людському буттю. Це – частинка, що залишилася від першоатома, коли він пройшов крізь трильйони різних видів матерії. Врешті вона увійшла у людину. Тож кожна людина має в собі цю частинку першоатома. В театрі ми прагнемо відкрити її, щоб могли спілкуватися з цілим світом». 
Ці слова перекладачі виносять епіграфом до антології – і вочевидь недарма. Бо, попри всю наголошену «театральність», ці переклади, як виявляється, можуть жити і цілком самостійним літературним життям. Скажімо, упорядник книжки, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка Ольга Лучук у своїй передмові наголошує, що виконані Вірляною Ткач і Вандою Фиппс переклади української поезії з успіхом друкуються в американській літературно-мистецькій періодиці та в антологійних виданнях, а їхня інтерпретація поеми Наталки Білоцерківець «Травень» навіть була визнана найкращою публікацією 1991-го року в авторитетному літературному часописі «Agni» (його, щоправда, редаґує американський письменник, але українець з походження Аскольд Мельничук).

Хай там як, а їхня праця справді вражає – майже восьмисотсторінкова антологія містить паралельно з ориґінальними текстами англомовні інтерпретації низки українських народних замовлянь, пісень і дум, кількох поезій Тараса Шевченка, повністю «Лісову пісню Лесі Українки, окремі твори як класиків, так і сучасних поетів – Володимира Свідзінського, Богдана-Ігоря Антонича, Павла Тичини, Олега Лишеги, Юрія Андруховича, Юрка Ґудзя, Миколи Воробйова, Ігоря Римарука, Сергія Жадана та ін.

Джерело: Андрусяк І. Українська поезія «в іншому світлі» // Народне слово, 24 липня 2008 року

або: Андрусяк І. Поезія крізь призму театру //Нація і держава, 29 липня 2008 року або http://nacija.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2039&Itemid=13

Юрко Ґудзь. Афоризм

 І хором вже молились цвіркуни, 
щоб їхня смерть була нам воскресінням... 

 Юрко ГУДЗЬ

Джерело: Афоризми про смерть

Олександр Сопронюк. Уривок "Дорога мусить жити після нас...". Спогади

... Уже на завершення нашого денного вечора нагодилася д–р філології Ніла Зборовська, з жовтими трояндами і зболеною душею... Пані Ніла згадувала київські і тернопільські мистецькі вечори, де мала радість спілкуватися з Гудзем. Свою літературну драму. 2000 року у видавництві Леоніда Фількенштейна «Факт» вийшла її книжка — «Пришестя вічности. Моя Соломія Павличко». Десь із тиждень вона була на книжкових розпологах, потому її вилучили і спалили. Юрко перейнявся цим недобрим чином. Надав йому розголосу — у радіо, пресі. В «Кур’єрі Кривбасу» вийшов його есей «Слідами знищеної книги, або втрачений ритуал (рай і вирій розіпнутих крил)». Пам’ятається, 92–го року минулого століття Юрко так само, спільно з прозаїком Леонідом Кононовичем, поставив і мені плечі. По газеті, політично, в мене йшла третя слідчо–прокурорна справа. Літератори публічно заявили: якщо головному редакторові часопису «Слово» Олександрові Сопронюку буде призначений тюремний реченець, то Леонід Кононович і Юрко Гудзь беруться за нього відбути термін ув’язнення. Отакий–от був ЖЕСТ–ПОРУХ.

Джерело: Олександр Сопронюк. Дорога мусить жити після нас... // Україна молода. - №141 за 01.08.2008

Пройде час і "неабищівці" сформуються в якесь серйозне літературне об'єднання на кшталт житомирської прозової школи...

Професор філології Петро Білоус вважає, що говорити про поезію - це завжди справа невдячна, вона сама за себе скаже. Єдине можна констатувати, за його словами, що автори збірки - люди небуденні, які шукають способів самовираження, хочуть бути і собою, і іншими. Їхню творчість Петро Васильович порівнює з молодим вином, яке ще не перебродило. А Людмила Журавська гадає, що пройде час і "неабищівці" сформуються в якесь серйозне літературне об'єднання на кшталт житомирської прозової школи 90-х років, з якої вийшли письменники Валерій Врублевський, Валерій Шевчук, В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Юрко Гудзь. Тоді вони теж експериментували словом, а сьогодні їхня творчість добре відома українському читачеві. 

Джерело: Презентація поезій збірки "НЕАБИЩО"в Житомирі // http://neabyshcho.blogspot.com/

Авторник. Литературная жизнь Москвы. Июнь 2001. Хроника

26.06.2001. Авторник. Закрытие сезона: альманах "Текущие тексты". Вечер открылся выступлением нечастого гостя московской литературной сцены - Андрея Левкина, прочитавшего рассказ "Рай - это красный колышек" [...]. Николай Винник, вернувшийся из поездки по Украине, представил стихи харьковских поэтов Нины Виноградовой и Владимира Старикова и малую прозу Евгения Проворного из Николаева, а также свои переводы молодой украинской поэзии (Дмитрий Лазуткин, Юрко Гудзь, Катерина Калитко). 

Джерело: Вавилон. Литературная жизнь Москвы. Июнь 2001. Хроника // http://www.vavilon.ru/lit/jun01.html

Олександр Хоменко. ЛУ. 26 травня 2005.

Анатолій Щербатюк і Юрко Ґудзь, Валентина Мастерова і Любов Пономаренко, Василь Портяк і Петро Сорока – про їхні книги не заведено писати, їх не рекламують. Про них просто оглушливо мовчать. Бо ці книги не для швидкого читання, їх не можна „проковтнути” за декілька поїздок у метро. Вони спонукують читача до внутрішньої роботи, випрозорюють, як сказав би Стус, його душу..” 

Олександр Хоменко. ЛУ. 26 травня 2005.

Джерело: Петро Сорока. Денники