Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

понеділок, 1 червня 2009 р.

Іван Андрусяк. Уривок: "Українська поезія «в іншому світлі»"

«В іншому світлі. In the different light. Антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра». Хоча вона й побачила світ у Львові у видавництві «Срібне слово», та наклад поширюється таки на Заході, насамперед у США, – на жаль, наразі мізерний, але краще вже бодай щось…
Видання, скажемо одразу, доволі специфічне – як специфічна й мета, з якою виконувалися ці переклади. Річ у тому, що художній текст для перекладачів у цьому випадку відпочатково є не так самодостатнім явищем, як насамперед матеріалом. Саме так: матеріалом для зовсім іншого виду мистецтва, з принципово іншими виражальними засобами – театрального, в контексті якого він виконує з-поміж інших функцію прикладну. Відповідно, й ставлення перекладачів до тексту, – а отже, й сам добір текстів для перекладу – випливає не так із самої природи твору, як із… режисерського задуму. Себто, первинний для Вірляни Ткач і Ванди Фиппс театр – а література покликана його «обслуговувати». У висліді часом виходять речі, з погляду літератури, відверто дивні. Скажімо, в рамцях проекту «А так – серця: Українська любовна поезія» перекладачі поєднують тексти Василя Стефаника, Василя Голобородька, Юрка Позаяка, Оксани Забужко й Аттили Могильного. Для читача, котрий знається на українській поезії, такий «мікс», м’яко кажучи, неадекватний; особливо присутність тут «Приходьте до мене завтра, я розкажу вам правду» Юрка Позаяка – тексту чудового, але відчитується він як соціальний, а зовсім не любовний…
Це, ясна річ, зовсім не означає, що я хочу дорікнути перекладачам. Навпаки, я лише констатую, що підхід у Вірляни Ткач і Ванди Фиппс відрізняється від загальноприйнятого – і це річ радше позитивна, бо дає змогу по-новому глянути на речі звичні. Нам… А іноземного глядача-слухача-читача, сподіваюся, мусило б зацікавити принаймні тим, що в далекій і «екзотичній» для нього Україні є тексти, які залюбки надаються до аванґардних театральних експериментів. Бо ж, як вказувала режисер-засновник нью-йоркського експериментального театру «Ля МаМа» (саме його «підрозділом» є мистецька група «Яра») Елен Стюарт, «звучання поезії надає іншого виміру людському буттю. Це – частинка, що залишилася від першоатома, коли він пройшов крізь трильйони різних видів матерії. Врешті вона увійшла у людину. Тож кожна людина має в собі цю частинку першоатома. В театрі ми прагнемо відкрити її, щоб могли спілкуватися з цілим світом». 
Ці слова перекладачі виносять епіграфом до антології – і вочевидь недарма. Бо, попри всю наголошену «театральність», ці переклади, як виявляється, можуть жити і цілком самостійним літературним життям. Скажімо, упорядник книжки, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка Ольга Лучук у своїй передмові наголошує, що виконані Вірляною Ткач і Вандою Фиппс переклади української поезії з успіхом друкуються в американській літературно-мистецькій періодиці та в антологійних виданнях, а їхня інтерпретація поеми Наталки Білоцерківець «Травень» навіть була визнана найкращою публікацією 1991-го року в авторитетному літературному часописі «Agni» (його, щоправда, редаґує американський письменник, але українець з походження Аскольд Мельничук).

Хай там як, а їхня праця справді вражає – майже восьмисотсторінкова антологія містить паралельно з ориґінальними текстами англомовні інтерпретації низки українських народних замовлянь, пісень і дум, кількох поезій Тараса Шевченка, повністю «Лісову пісню Лесі Українки, окремі твори як класиків, так і сучасних поетів – Володимира Свідзінського, Богдана-Ігоря Антонича, Павла Тичини, Олега Лишеги, Юрія Андруховича, Юрка Ґудзя, Миколи Воробйова, Ігоря Римарука, Сергія Жадана та ін.

Джерело: Андрусяк І. Українська поезія «в іншому світлі» // Народне слово, 24 липня 2008 року

або: Андрусяк І. Поезія крізь призму театру //Нація і держава, 29 липня 2008 року або http://nacija.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2039&Itemid=13

Немає коментарів:

Дописати коментар