Юрко Ґудзь: Тетяна Чеброва. Архів: "Юрко Гудзь. "Книга Щастя"

неділю, 20 лютого 2011 р.

Тетяна Чеброва. Архів: "Юрко Гудзь. "Книга Щастя"

Юрко Гудзь. "Книга Щастя"

« previous entry | next entry »
Feb. 20th, 2011 | 03:29 pm

Девять лет назад, 20.02.2002 трагически погиб Юрко Гудзь - гениальный поэт, писатель, тонкий художник..

http://www.virsh.com.ua/ygoodz

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D2%90%D1%83%D0%B4%D0%B7%D1%8C_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

"...Хочеш, я подарую тобі, не прочитану ще ніким, Книгу Щастя, написану на моїй шкірі товїми пальцями?..."

здесь часть его стихов и писем (+30)

Мы так и не написали "Книгу щастя" в две руки. Да и он только начал этот роман - "Исихія, або Книга щастя"

Этот отрывок не был опубликован...

Мы встретились в ноябре 1997-го, на арт фестивале "Мета Арт" в киевском Доме композиторов. Юра устроил из чтения стихов перформанс, в конце которого разорвал лист с текстом и раздал кусочки бумаги, идя по проходу между рядами. Один достался мне (к тому времени я уже читала его книгу "Боротьба с хворим янголом")...

Глиняная птица, с которой начинались "Барикади на Хресті"

"...Ти запитуєш в мене, чи ще зосталася на підвіконні нашої кімнати (“нашої” — на кілька днів останньої зими минулого тисячоліття) глиняна пташка, що так терпляче крізь біле марево замерзлого вікна очікувала нашого приходу...
Не знаю... Я там давно не був... У тій кімнаті живуть вже зовсім інші люди... Твоє пророцтво про “наше тисячоніччя” так і не збулося... Але завдяки йому я все ж пережив ту зиму і перейшов по замерзлій воді з Лівого берега — на Правий берег, до відчинених Царських Воріт немиленської церкви.
Добре, що Ти нагадала мені про той глиняний свищик... Від нього збереглася лише округла, дерев’яна клітка, схожа на маківку дитячої церкви... Цю клітку я придбав на Сінному ринку — разом із веселим розхристаним щигликом до дня п’ятиліття мого сина. Того щиглика згодом з’їв кіт Мордехай, — а може, його з’їв не кіт, а господар кота, який так вміло прикидався людиною, хоч все життя носив ім’я на честь кликухи найбільшого у світі Людожера — В і л є н **... Не знаю... А клітку, опісля розлучення, я забрав з собою на Зимовий Затон...
Отож, завдяки Твоєму запитанню я сьогодні вранці згадав дивний (точніше — дивовижний) уривок з апокрифічної Євангелії від Томи... Уривок, у якому йдеться про п’ятилітнього сина Марії, який грався біля струмка, збираючи у викопані ямки джерельну воду... Й ось він виліпив із синюватої глини дванадцятьох горобців, і поставив, розіклав їх поруч поди, щоб вони трохи просохли на сонці... Й була субота, коли він зробив це... Якийсь правовірний іудей, побачивши ті з’яви, почав кричати до батька малого Ісуса: “Дивись, дивись, твоя дитина взяла глину й виліпила птахів, і осквернила день суботи!...” І Йосип починає дорікати синові, мовляв, що ж це ти порушуєш священні заборони?! Тоді Ісус вдарив у долоньки і вигукнув: “Летіть! Летіть! Летіть!” Й горобці, щебечучи, радісно співаючи, злетіли в небо...
Найважливішим у цім апокрифі є спів отих із глини зліплених пташок..." (Юрко ГУДЗЬ, поема "Барикади на Хресті")..