Казки чарівниці Яідан
ШЕЛЕСТИКИ
Проза
Ви думаєте, що коли шелестить
листя на деревах, то це в ньому гуляє вітер! Чом би не так! То граються листом
малята-шелестята: Пак і Мак. Щоб їх там навчитися бачити, треба спочатку
вислухати мою розповідь...
Маленькі друзі-шелестики кожен
новий день зустрічали радісно. Мабуть, це тому, що вони були веселими і
добрими. Щоранку Мак, тільки-но розплющить очі, як відразу ж запитально зирка
на Пака: «Куди ми сьогодні помандруємо!» — «Давай підемо в гості до старої
верби, що росте біля зруйнованої кузні», — пропонував пак.
«Я думаю, нам треба розвеселити
Мавку, що живе в тій вербі, у дуплі». — «Та вона ще, певно, спить, і розбудити
її неможливо. Хіба ти забув, що Мавка лиш надвечір прокидається, а засинає зі
сходом сонця», — заперечив йому Мак.
«Ну, то в такому разі шелестом вербового листя ми нашепочемо їй гарну
колискову», — зрадів Пак. Шелестики любили Мавку за її доброту і лагідність.
Коли вони пізно увечері приходили до верби, Мавка завше радо і зустрічала.
Гралася з ними, і розповідала дивовижні історії, які почула колись від старого
дерева.
Гай-гай! Верба багато перебачила
на своєму віку такого, над чим сміялась і сумувала... Особливо ж сумно їй
бувало, коли діти шматували їй коси — віття, руйнували будиночки її друзів
птахів, котрі не тільки гарно щебетали, а й знищували злих круків, що точили
під її корою болючі нори. Шелестята часто навідувались до верби. Розчісуючи її
сиве віття, нашіптували для мавки ніжно-зелену колискову. Ось і сьогодні вони чепурили
стареньку вербу, шелестіли листям, причісуючи його. Бач, як пустун вітер
розкуйовдив зачіску вербі. Справжнісінький бешкетник! А ще запевняє, ніби так
верба виглядає сучаснішою і молодшою! Потім шелестики ще познайомилися з
великим яскравим метеликом, що теж навідався до старенької верби, і попросили,
аби він взяв їх з собою в політ... Доброзичливий Метелик відразу погодився і з
двома малими пасажирами — полетів над селом, над садками й полями... Внизу
будиночки людей, ніби гриби, попритулювались до землі. А люди все кудись
поспішають: ідуть, біжать. Їдуть на великих жуках, що гудуть голосно і чмихають
страшенно неприємним димом. Пак і Мак знали, що цей дим дуже шкідливий не
тільки для самих людей, а й для рослин і тварин: а Метелик сказав їм. Що ті
жуки, на яких їздять люди, називаються машинами.
Після польоту, подякувавши
метелику і сердечно попрощавшись з ним, Пак і Мак повернулися до своєї земної
домівки.
«Невже усі люди злі!» — сумно
задумався Пак. «Ну що ти, люди добрі, адже вони садять дерева, обробляють
землю. Вирощують квіти...» — заперечив йому Мак. «А чому ж ці добрі люди так
безжально знищують нашу зелену домівку! Чому не розуміють, що без нашого
зеленого світу і їхній світ загине!» — хвилювався Пак. «Заспокойся, люди є
добрі й злі. Але добрі, хоч їх і менше, сильніші від злих. Думаю, добро
обов’язково переможе!» — прошелестів у відповідь Мак. Шелестята сонно
потягнулись. «Ти де відпочиватимеш! — запитав Пак.— Я вибираю маківку. В ній
мене не мучить безсоння». – «А я спатиму в ромашці», — відповів Мак. Два зелені
створіння, схожі на листочки клена, зручно вмощувались, кожен у своїй квіточці.
А до них вже поспішали казкові сни...
Надія Миколайчук
1962 р. н.
с. Лучин на Житомирщині
Миколайчук Н. Казки чарівниці Яідан. Шелестята // Україна. – №38, грудень 1992. – Вкладка.
Немає коментарів:
Дописати коментар