Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

вівторок, 29 липня 2014 р.

Леся Ґудзь. Стаття "Юрко Ґудзь: душею світлою і словом щирим - з нами"


Леся Ґудзь
№ 26 (10553) від 26 червня 2014 року

Юрій Ґудзь: душею світлою і словом щирим – з нами!

Ім’я Юрія Ґудзя стає дедалі відомішим на теренах сучасної української літератури. А для Немильні – малої батьківщини письменника – він став своєрідною візитівкою поряд з повним кавалером ордена Слави Іоном Халаном. Ми, односельці, знали його безтурботним хлопчаком, замріяним і начитаним школярем, пізніше – вчителем історії, заводієм шкільних екскурсій до лісу...
Про те, що Немильня виплекала неординарну обдаровану творчу особистість, її мешканці дізналися, на жаль, уже по смерті Юрія Ґудзя, із сумовито-щирих прощальних слів його друзів на цвинтарі.

Я пам’ятаю той несамовитий холод лютого 2002 року: вітер з колючим дрібним сніговим кришивом боляче шмагав по обличчях людей з похоронної процесії, наче намагався покарати їх за те, що не вберегли таку світлу і талановиту людину. А немильняни перешіптувалися-дивувалися: «Дивись-но, скільки людей приїхало Юру провести в останню путь! Видно, що непрості...». Це вже потім з’ясується, що серед тих «непростих» – поети, письменники, викладачі педуніверситету, журналісти...
З тої пори Немильня ніби почала інший відлік, а життя Юрія Ґудзя привідкрило їй свою книгу, як не парадоксально, аж після його переходу в потойбіччя. Адже ось уже сьоме літо поспіль село відвідують гості з Житомира, Рівного, Києва – письменники, художники, науковці, літературознавці, музиканти, педагоги, студенти, викладачі – усі, для кого ім’я Юрія Ґудзя проросло крізь серце його віршами, картиною, прозою... Про нього пишуть наукові роботи й літературознавчі статті, видають книги спогадів, йому присвячують посмертно вірші. А могли ж, ще при житті, вручити Шевченківську премію...
Удалекому нині 2006-ому першого липневого спекотного дня перед шкільним подвір’ям зупинився мікроавтобус. «Ми – з братства Юрка Ґудзя», – відрекомендувала гостей жінка, котра назвалась Марією Рудак. Вже пізніше прояснилось: саме ця енергійна пані і є «генератором постійної дії» братства, його серцем і рупором. Бо, завдячуючи їй, щороку обласне управління культури виділяє автобус для поїздки в Немильню – село, яке широкому загалу стало відомим завдяки Юрію Гудзю.
Адже саме йому воно – з усіма його добрими й дивакуватими, працелюбними й дотепними – людьми, околицями, багнами, лісами, урочищами й стежинами – настільки вплелося у долю, що завертало його у свої обійми з найдальших доріг Житомира, Києва... Горнувся до всього з дитинства рідного і близького, мов рано відлучена від материнських грудей дитина. Бо, й справді, рано виштовхнуло його, ще зовсім юного, життя у світ асфальтово-бетонних химерних мрій та ідей. Може, саме тому й замкнув навколо себе СВІЙ власний простір, всю решту життя, не впускаючи туди нікого. Розкошували там янголи і сни – найчастіші образи його поезій. Це прекрасно відчуває кожен, хто дотикається до його творчості. Хто розуміє і залишає за Юрієм його світ таким, як є, споглядаючи його збоку..
Доступним же для дотику стало його прозове слово: просто ось-ось візьмеш за руку, здається, будь-кого з героїв його «Ісихії», «Не-ми», «Барикад…», «Замовлянь...» – настільки вони живі, вихоплені із сільського повсякдення, біля крамниці чи біля криниці, настільки прості і зрозумілі, неприкрашені штучно! Всі вони – і ті, що з повістей-романів Ґудзевих, і ті, кого так і не встигло торкнутися натхнення письменника – міцно переплелися між собою у сьогоденні коренями одного розложистого дерева, назва якому – Немильня. Сьогодні це дерево щедро-щедро випустило молоде гілля, а міцніше його віття дає вже дев’ятий липень поспіль ваговиті плоди. Так, я з достовірністю кажу про свою Немильню як одиницю творчості: і чудові поезії пишуть Лариса Шабадей-Волкова, Надія Музика-Кравчук, Любов Ґудзь-Тимошенко, викладає душу на нотний стан Ірина Романюк-Деркач, розвиває слово у публіцистиці відомий журналіст Віктор Шлінчак... Усі вони мають немиленську краплину в біографії, хоча й живуть не лише в селі. А тут, на місці, серед неспішного шелесту беріз на цвинтарі, у розміреному гомоні вузеньких вуличок, у застиглих берегах обмілілої Немильнянки, у дворах з відчиненими навстіж для кожного хвіртками, у розмовах-спогадах немиленців – живе душа Юрка Ґудзя.
«Там дивно, там тихо, там гарно...» – це про рідне НЕ-МИ озвався він колись, сумуючи за тихою, захованою за кілометрами доріг буденною, не рекламною (і тому такою справжньою!) красою.

ЗАСВІТИТИ – ТА НЕ ОБПАЛИТИ
У долі цієї людини цифра 2 має якийсь особливий зміст: закінчив свій життєвий шлях 20 лютого (другого місяця року) у 2002-ому – тобто 20 (і знову два) років тому. Непересічна особистість і розхристана у своїй відвертості душа, талановита різнобічно людина – і настільки ж унікально непристосований до буденного життя. Так, далеко не кожен здатний протиставити себе цілому суспільству з його усталеними поглядами на роботу, відпочинок, сім’ю – усе те, чого так прагнемо ми і чого так сторонився він. А якщо дивитися на це простіше – то, напевне, саме такою була життєва ніша Юрка Ґудзя у Цьогосвіті, і саме йому судилося заповнити її собою.
Повторюся, він таки й справді вирізнявся з-поміж нас, але робив це не напоказ – іншим просто не був. Як і його картини, поезія, проза. Як і його щоденники, врешті-решт. О, це глибоко окрема розмова – щоденники Юрка Ґудзя! Вже не один за неї брався – занадто вже ж ласою видається ця тема та вигідною для комерційної літератури. Проте давно відомо, що ТАКІ записи – це сповідь душі, а отже – «оголювати» її напоказ потрібно дуже й дуже обережно. Чи не тому якась невидима сила зуміла стримати той задум, що могли нашкодити світлій пам’яті нашого Юрія, обпалити нещадно «модою на Ґудзя»...

Дещо зі своїх записів опублікував сам письменник – і вони стали досить нестандартним романом і посвятою сучасному селу. Назва «Не-ми» – частина ймення його рідної Немильні, куди все своє недовге життя линув серцем і прийшов лише в Тогосвіті.

Ми прихистили його посмертно у невеличкій бібліотеці школи – і відтепер Юрко може споглядати нескінченний плин життя зі стендів, на котрих – його життєпис у світлинах. Під кожною із світлин – уривки-цитати з його щоденників: Юрій писав їх протягом усього життя, з ранньої юності. У них виразно проступає творчий почерк письменника, вчувається перегук з «Барикадами на Хресті» – цей роман написано також у формі щоденника. Ще кілька стендів – екскурсія у творчий доробок митця – його книги, першопублікації, список надрукованого в часописах... А скільки ще чекає своєї черги, аби побачити світ!

«Дорога мусить жити й після нас», – ніби підсумок прожитому і заповіт прийдешньому звучить цей рядок Юркової поезії. Дорога ж його долі не лишилася присипаною замерзлим груддям на похмурому лютневому цвинтарі…

У Житомирі вже відкрито меморіальну пам’ятну дошку нашому Ґудзю стараннями поетичного братства його імені – і спільно з ними ж щоліта збирається творча братія під крилами «Липневого янгола» в Немильні. У школі – де ж бо знайти ліпший притулок духовний людині-митцеві, як не в храмі знань і наук... Читаємо, декламуємо, згадуємо. Наша, немиленська сторона – зустрічаюча, тож щоразу намагаємося віднайти для гостей щось нове: світлину, не бачену раніше, вірші з ранньої творчості... Його – Юрієву – «Співанку» тепер виконують наші школярі, а «Рожеву чайку» узяло до свого репертуару вчительське вокальне тріо. Мають вони і власну пісню-присвяту – «Пам’яті Юрія Ґудзя». Знаючи, що творчість земляка не набула ще широкого розголосу, школа провела у себе засідання творчої групи вчителів-філологів району, на якому гостями були рівняни: докторант Рівненського педуніверситету Д. Кравець зі студентами – вони привезли інсценізацію Ґудзевих «Барикад на Хресті». О, як вражаюче звучали «Барикади» з вуст юних!
Тоді ж стартував літературний проект пам’яті Юрія Ґудзя під назвою «Живослово»: прагнемо об’єднати в ньому творчих освітян Новоград-Волинщини. Відтепер, маємо щире сподівання, у школах району звучатиме ім’я письменника-земляка на уроках літератури рідного краю.
У Немильнянській же школі поступово формується музей Юрія Ґудзя. Численні добірки-рукописи, світлини, документи родини Ґудзів, малюнки-мініатюри, публікації – його і про нього – дослідницькі матеріали, інформація з мережі Інтернет – все це є складовою частиною музейної кімнати письменника. І ми із задоволенням ділимося зібраним з охочими познайомитися з іменем земляка ближче. Таких – багато, і буде ще більше. Бо має наш, не завжди збагненний, не завжди розгаданий Юрій Ґудзь дивну і ніким не пояснену посмертну силу: варто лише зазирнути у його творчість – і вже не зчуєшся, як опиниться вона глибочезно у тобі, й не вирвати її звідти...
Цьогоріч Першолипень у Немильні знову оживе гостями та подіями: новий «Липневий янгол» на своїм розкриллі принесе сюди гостей не лише з області, Києва, Рівного, але й очікуємо на тернополян. У Польщі поспішають видати Юрієві «Барикади на Хресті» з ілюстраціями сучасного Майдану – і неодмінно хочуть презентувати їх на батьківщині письменника! Людина з активною життєвою позицією – Киківський сільський голова Юрій Процюк – виготовляє меморіальну дошку Юрія Ґудзя – це дієвий подарунок на Юркові іменини... Вже традиційним ритуалом – щорічна панахида на цвинтарі біля могил родини Ґудзів – і спогади, літературні читання, зустрічі...
Він повертається до рідного НЕ-МИ. Він залишається з нами. Живий він серед нашої тиші сільської, серед гомону Дубової та Ягоденки, серед таємничого шепоту Золотька, серед помережаних полів книг і на сторінках щоденників у своїй кімнаті в сільській школі. Землі ж ми віддали лишень його тіло...

Джерело: Ґудзь Л. Юрій Ґудзь: душею світлою і словом щирим – з нами! // Лесин край. - № 26 (10553) від 26 червня 2014. – С.7.




Немає коментарів:

Дописати коментар