Порівняльна таблиця поетичних збірок та публікацій Юрка Ґудзя за нумераціями сторінок

	ВІРШІ	Примітки	Присвяти	Місце написання	Дата	Припис наприкінці твору	Вітрила, 86	Зустрічі, ч. 1-2, 1988	Житній ринок, 1989	Літературний ярмарок	POSTSCRIPTUM ДО MOBЧАННЯ (1990)	Авжеж, №2, 1990	Авжеж, №1, 1991	Поезія’91. Випуск 1	МАЛЕНЬКИЙ КОНЦЕРТ ДЛЯ САМОТНЬОГО ХРОНОПА (1991)	Авжеж, №2, 1992	ЗНАКИ БІЛОЇ КРОВІ (1992)	Косень, 1993	Десять українських поетів, 1995	БОРОТЬБА З ХВОРИМ ЯНГОЛОМ (1997)	"ІСИХІЯ" з книги "НАБЕРЕЖНА ПІД СКЕЛЯМИ" (2012)	Інтернет видання "Соты", том 3 Поезия и проза "ВЕЧІРНІ ВАРІАЦІЇ НА ТЕМИ РАНКОВОЇ СВІТЛИНИ"
	ПРОЛОГ										13
ЩОДЕННИКОВЕ
	Була весна. Нема весни...	Неопубліковане			1974-1977
	Пташині лапки...	Неопубліковане			1974-1977
	Зорі породило невдале кохання...	Неопубліковане			1974-1977
	І навіть коли немає грошей...	Неопубліковане			1974-1977
	О, руки...	Неопубліковане			1974-1977
	Так тяжко на душі...	Неопубліковане			1974-1977
	Такі думки...	Неопубліковане			1974-1977
	Вся шкіра моя...	Неопубліковане			1974-1977
	Не забувається...	Неопубліковане			1974-1977
	Гномик	Неопубліковане			1974-1977
	Дождь шуршит, словно мыши на чердаке...	Неопубліковане			1974-1977
	Над окном лишь теперь задымились...	Неопубліковане			1974-1977
	Июльская ночь тепла и клейка...	Неопубліковане			1974-1977
	Оттеснил от реки все другие запахи...	Неопубліковане			1974-1977
	На фоне закатного неба...	Неопубліковане			1974-1977
	Здесь белы июньские ночи...	Неопубліковане			1974-1977
	Лицо в тени	Неопубліковане			1974-1977
	Две выстроены шеренги...	Неопубліковане			1974-1977
	Как сердце сжалась...	Неопубліковане			1974-1977
P.S. ЗИМОВИЙ
	СПІВАНКА										16						4
	Зимовий ранок. Темно ще…						10				17						10
	Ти запитуєш мене…										18				5
	ЗУСТРІЧ (ЗУСТРІЧ І)								3		19			62			14
	В глибинах всесвіту занедбана душа… (ЗУСТРІЧ ІІ )										20	1					14
	НАПРИПОЧАТКУ був вогонь…										21				27
	Очі згубились…										21				28
	Сторінка закінчилась…		В.Н.								22				10
	Коли з'являлися рядки…										22						6
	ПОЕТАМ РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ								5		23						11
	МАТЕРІ										24						39
	Вже ніч пройшла…										24				23
	Позакидало снігом всі дороги…										24						5
	Передчуттям вселюдських свят…										25						51
	НІЧ НА РІЗДВО (І)								4		26						5
	НІЧ НА РІЗДВО (ІІ)										27						5
	В льодяній шибі… (І)										28						42
	І марно третій хтось… (ІІ)										29						42
	В травні шістдесят восьмого…										29
	Зима розп'яла всіх святих…										30
	Був вечір. Теплий вітер…			Ворзель	30/ІІІ-84	Теплий Олекса					30				19
P.S. ДРУГИЙ
	А дерево росте крізь полотно… (ПЕЙЗАЖ БРЕЙГЕЛЯ СТАРШОГО)				14/IV-87						32						42
	Нема нікого...				літо 1986						33	2			26
	ПІД ВІКНАМИ БЕРЕЗОЛЯ										34						38
	Я тільки свідок красоти твоєї…										35
	УРИВОК СНУ								3		36
	Пасу з дідом череду…						10				36
	ПОЕТ (Маяковський)										37
	МОЛИТВА еМеНеСа								3		38
	Мороз калину в камінь обернув…										39				25
	ПАМ'ЯТІ ДІДА										40						45
	ПОВЕРНЕННЯ (В шістнадцять років, на Різдво…)										41					34	7
	Крізь мене літо…			Стайки	14/VIII-84						42				25
	ВИДІННЯ			м. Гуляй-Поле	27/VII-87						42						9
	Я жінку знав…						10				43						8
	Без тебе…										44						8
	І смуток, як струмок…										44					34	8
	ПОЧАТОК ЗАБУТОЇ КАЗКИ										45				27
	За ніч тепло все вимело із хати…				14/І-84						45						9
	Удвох з великою зимою…										46						9
	Я видавав себе за хіроманта…										46				20
	СОНЯЧНИЙ ДЕНЬ										46				12
	Той теплий вітер, та весна…										47						44
	НА МЕЖАХ (Зникає літо в полинах…)										48						50	19	32-44
	Коли вам крізь чоло…										48				11
	Запах парфумів „Клема"…		Н.Ш.		7/IV-87						49
	В темінь осінніх напруг…										50
	Людині мало єдності з вогнем…										51						10
P.S. ОСТАННІЙ
	В глибинах осені…										54						37
	Немов відлуння чар…										54						49
	НА ТЕМУ ПОРОЖНІХ ДОЛОНЬ										55				21
	Червоні півники на білих рушниках…				2/V.86 (2/VІ.86)	померла баба Якилина					56						10
	НІЧ ПЕРЕД СТРАТОЮ		В.Стусові	Київ	19/Х-85						56						49
	ПІСЛЯ ІНТЕРВ'Ю			Житомир	14/ХІ-85						57				6
	МАНТРА ПЕРШОГО ЗИМОВОГО ТИЖНЯ										58				16
	Коли не буде влади…										59				23
	Після немилосердної спеки…		травень 1986	Київ	(дата в присвяті)						59				9
	До ніг твоїх я падаю згори…		М.М.						4		60					33
	ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ (На конкурс…)						11				61				28
	ЛІТО										61				20
	Синій присмерк тече у вікно…		Івану Марчукові								62						12
	На світі нема випадкової долі…	Повтор, с. 70									62
	Жест її руки, коли вона поправляє волосся…										63					32	12
	Ми пробивались до Софії…										64					33	13
	ВЕРСІЯ										64				9
	Я так довго один…										65						38
	Ти пояснювала мені…										65						41
	УРОК ІСТОРІЇ або Варіації на тему “Польоту над гніздом зозулі”								1		66				22
МАНДРИ М…
Хома Брут	НА МЕЖАХ (В теплій темряві…)								3		68				18		50		32-44
Хома Брут	ХВОРОБА ЗОРУ										68						47
Хома Брут	НЕМОВ окраєць хліба…										69				8
Хома Брут	На світі нема випадкової долі…	Повтор, с. 62									70						48
Хома Брут	ПРОГУЛЯНКА			(Київ)							70
Хома Брут	на чорному асфальті…										71						44
Хома Брут	Як тебе звати?...										71
Хома Брут	повільно вечір переходить в ніч…										72				30
Хома Брут	ВДОМА										72						51		32-44	75
Хома Брут	МАНДРИ МАНДРАГОРИ (драматична-апокрифічна поема)										73
Хома Брут	Так мало часу для життя…										74
Хома Брут	Я прославлю галушки…										75
Хома Брут	х – р – р – чі – чі…										76
Хома Брут	Ваші тіні окреслені попелом…										77
Хома Брут	Ніч – то величезний чорний метелик…										79				7
Хома Брут	Маленький концерт для самотнього хронопа										83		32		29
Хома Брут	ДЕНЬ ВОСКРЕСІННЯ ДЗИҐАРІВ (медитації божевільного рокера)				Травень-грудень 1980 р.				6		84						27			37
	ДАГГЕРОТИП ДУРБЕНИК ДРАЙЗЕР КРОКОДИЛ												33
МАЛЕНЬКИЙ…
	Надходить вечір…														3
	Він довго йшов і помер…														10
	Біль не залишає серце…														11
	Одного разу…												34		13
	ХО														14
	ДІАЛОГ З ФАРАОНОМ. За папірусом Сальв IV														15
	МОДЕЛЬ ДЛЯ СНОВИДІННЯ														17
	Як таїна хвилює ніч…														17
	ЖІНОВИЙ ПОРТРЕТ (І) "На кого схоже обличчя річки…"														18
	Застане ніч в дорозі…						11								19
	На східцях біля входу в зиму…													61	21
ЗНАКИ…
	З тобою кожна мить…	1 рядок															9
	Ріка текла, як міф…				14/VIII-84												13
	ось був я…																17
	… та як стемніє…															32	20		32-44
	ЗАКЛИНАННЯ ДОЩУ																26
	ХРОНІКА ПОЧАТКУ ТРЕТЬОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ																30
	В старої липи…																37
	ЩЕКАВИЦЯ // Позаростали Києва горби...											1		62			39
	Зимовий вибух розкрива бруньки…																40
	Краси твоєї тільки свідок…																41
	Там…	1 рядок															43
	Останній день весни…	1 рядок															43
	ПЕРЕДЧУТТЯ (З глибокої криниці…)						11		5								45
	БАЛАДА ПРО КРОПИВУ…																47
	СХІДЦІ ВГЛИБ ПАДОЛИСТУ																48					Інтернет-видання
	ПОВЕРНЕННЯ В ЛУЧИН																50		32-44
	НА СПОМИН ЗИМОВИХ СВЯТ																	19
	кімната самоти…																	19
	вечірні дерева…																	19
	Весна жахливого цвітіння…	Архів
БОРОТЬБА...
	Л і с з и м о в и й т а к с х о ж и й н а . . .		(...гір унд дорт?..)																	7
	ЛОГОМАХІЯ // … в темних руках забуття…				29.VІІІ.92												36	19		9
	Ось продавець різноколірних…																16	19		11
	ПОШУКИ СХОВИЩА																	19	32-44	13
	CALENDARIUM СУТНОСТЕЙ НАДПРИСУТНІХ (понеділки понеділки понеділки…)												33				13			15
	ДЕПРЕСИВНА СЕЦЕСІЯ																			17
	з и м а – с и м ф о р а д л я х р и с т о ф о р а…																			19
	О с ь ч о л о в і к , щ о н а д в е ч і р . . .		О.Ч.																	21
	Д и в и с ь : йде сніг…																			23
	ЯКІ НЕБЕСА ЦЬОГО ЛІТА …																			25		Інтернет-видання
	ВТІКАЧІ З ЛАБІРИНТУ ІІ																			27
	1990-й																15		32-44	29
	ГОЛОС І КОЛІР // Ось і…												35				24		32-44	31
	СПОГАД ПРО ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР																25		32-44	33
	ЗВІЛЬНЕННЯ І ВПІЗНАВАННЯ																46			43
	ПОВЕРНЕННЯ. СПРОБА ПЕРША // СПРОБА ПОВЕРНЕННЯ																18		32-44	45
	ТЬМЯНЕ ДЗЕРКАЛО																19		32-44	47
	… п о с е р е д з и м и в о б л а с н о м у у н і в е р м а з і . . .												34				21		32-44	49
	КОЛИСКОВА																22		32-44	51
	ПЕЙЗАЖ, НЕДОВТІЛЕНИЙ В ПТАХА		Н.М.														32			57
	ЩЕ ЛІТО...																			65
	Г о л о с : тіло душі . . .																			67
	( 3 + 3 + 1 )																			69
	МЕМОРАНДУМ IV / із циклу "Речові докази" /																			71
	С п р о б а і н ш о г о р и т м у																			73
	вправи Вправи Вправи Вправи	Архів
	"А. сніжини-мурашини із розворушених ..."	Неопубліковане																				Інтернет-видання
	Bitmap "Спершу..."	Неопубліковане																				Інтернет-видання
	Bitmap "Колись, в тій кімнаті, в тім домі..."	Неопубліковане																				Інтернет-видання
	Bitmap Фрески чужого дитинства	Неопубліковане																				Інтернет-видання
	...равлику, равлику, що ти…	Архів
ІСИХІЯ
	ДОДАТОК АПОКРИФІЧНИЙ																				10
	ДОДАТОК АПОФАТИЧНИЙ																				11
	ЛАМЕНТАЦІЯ																				12
	ЗМОВИ																				13
	ХОВАНКА НАДВЕЧІРНЯ																				15
	ЕПІСТОЛА																				16
	ДОПОВНЕННЯ ДО СТАТУТІВ МОВЧАННЯ																				17
	… крізь тіло незаписаних рядків...																				18
	ПЕРЕДЧУТТЯ РІЗДВА																				19
	ВАРІАЦІЇ НА ДАВНЮ ТЕМУ																				20
	РАНКОВІ РОЗМОВИ З ДУШЕЮ ВЕСНИ І ТІЛОМ ОСІННЬОГО ВИРІЮ, Й БЕЗІМЕННІСТЮ ЛІТНЬОГО РАЮ																				21
	"Барикади на Хресті"

Вечір пам'яті Юрка Гудзя, Якова Зайка, Сергія Черевка, Василя Яра (фото, відео)

Володимир Студінський. Сторінками щоденникових записів Юрка Ґудзя: магічне слово для сина

Люди вже так запрограмовані, що мріють про власну сім’ю. Як написав Юрко Ґудзь в одному з листів до Петра Сороки: «12 лютого 2001 року… Що ж, сім’я – основа цивілізації, а відчувати себе причетним до основ завше гарно» (Ґудзь Ю. Набережна під скелями. – Житомир, 2012. – С.232). Тому і мріють люди про гармонію в родині, де визначальним елементом її структурної стійкості є діти Жінки у своїй переважній більшості мріють про народження доньки, чоловіки ж, свою чергу, перевагу віддають синові. Мабуть таке розмежування закладається ще на генетичному рівні, коли жінки відчувають головне призначення у народженні дітей, а чоловіки – у продовженні роду-племені і збереженні його сакральності, що прихована в імені-прізвищі…

Юрко Ґудзь не був винятком у цьому ряду, бо він завжди мріяв про сина:

«31.Х.94. Сини завжди старші й мудріші батьків».


Особливою стороною стосунків Юрка Ґудзя і його сина Богдана було створення навколо себе і навіть у собі, казкового простору і світосприйняття. Саме через казку, через образи міфічних творінь і надзвичайних явищ маленькому хлопчикові відкривався світ. Творцями цього світу були обидва Гудзі – маленький і великий:

«24. VIII.93. …нічні казки для Богдана: про крокодила-торпеду і вітрильник піратський (…десь біля четвертої години ранку…) тільки задрімаю, а він вже штовхає, будить мене… Тату, тату, давай розказуй, вже пірати пливуть, давай запускай крокодила…
…І він проковтнув пірата великого і малого, з одним вухом і з оком одним, з ногою одною і однорукого, і третього, і четвертого…»

«29.V.98. четвер. Богдан: «Татусь, я до нашої казки такий неймовірний сюжет придумав… Ти коли до мене приїдеш? А мені такий сон дивний нещодавно снився…Вдома немає нікого…Нема кому розказати…Приїжджай… Ой, вибач… Я ж забув…Баба Катя ключі забрала… А сама на роботу пішла… Й тепер я не зможу двері тобі відкрити…»

Сюжети Юркових та Богданових казок були якісь дивовижні і неймовірні. Власне казка у їх стосунках була певною комунікативною формою, яка виявлялась як в усній розповіді, так і в епістолярному жанрі:

«Богданику! З новим роком тебе, з Різдвом наступаючим! Будь здоровий і веселий! Твій татусь. 5.І.99 р.

Остання таємниця Снігокрила
(продовження)
Те, що сталося в найближчі кілька хвилин, було вочевидь неймовірним, але великого подиву в мені не зворушило… З часу ранкової з’яви сніговита на моєму подвір’ї я інстинктивно почав очікувати якихось дивовиж… Бо ж саме цієї пори довколишніх чудеснє життя, мої особисті справи дійшли вершин зимової безпросвітности… Хоч і знав: моє давнішнє й терпляче сподівання справжніх чудес не є марними, безглуздими, безпідставними… Та потроху моя довіра до тих передчуттів почала гаснути… Й тоді хтось постукав у мою льодяну шибу… В той день у Ягоденському лісі, зрушила з місця несамовита лавина майбутніх пригод, таємниць, несподіваних зустрічей… Отож, мій дорогий читальнику, будь уважним і терплячим: наша історія лише починається…
…Приставлена до лиця сніговита рурка вже почала вібрувати… Її видимий трем, добре чутне гудіння (серед раптової тиші) змусили напасника призупинити свою атаку, втупитися очима у підозрілий предмет…Відчувши якусь незрозумілу загрозу, він спробував задкувати – ближче до своїх… Та було пізно. Я побачив як швидко видозмінюється вся незграбна постать сніговита! За якусь мить вона виросла майже вдвічі, довкруги його плечей, голови з’явилося сріблясте мерехтіння, а з самої рурки вирвався несподівано потужний струмінь білого кольору. Пролетів майже поруч знерухомленого ошелешка, змінив траєкторію лету й закружляв довкола нього несамовитим вихором! Підхопив нападника, відірвав від землі й одним порухом закинув його поміж старих ялин. Це сталося майже блискавично. Двоє гінших шкуродерів навіть оком не встигли кліпнути як зазнали тієї ж долі. Білий вихор, ніби розлючений дракон, закрутив ними, зліпив з двох одну чорну дзиґу, підняв їх над землею… В круговороті, що знялася довкруги, було важко щось розібрати. Чути лише якесь гупання, жалібне ойкання, брязкіт і стукіт металевих бляшанок… Снігова веремія втамувалася так само раптово, як і розпочалася… неподалік, з високого замету, ніби відокремлено від тулоба, стирчала пара ніг у жовтих мештах… Вгорі щось булькало й ображено шморгало носом. Я підняв голову. Поміж двох сосен був затиснутий «мерс»… Нещодавно розкішне авто тепер важко впізнати: зірваний кузов, розплющений бампер (не плутати з памперсом), десь щезло одне з передніх коліс… На задньому сидінні,   зі смугами мастила на лиці, майже навколішки стоїть один з «крутих»… Він перестрашено зирить додолу – ніби голопузе пташеня в розореному гнізді, й не може до тямити, як це його занесло на таку верхотуру…
(далі буде)»…

Дитина якось по-своєму, надзвичайно образно сприймає світ, помічає деякі його сторони через призму казковості, надає цьому світові якостей, що належать лише їй, розуміє його більш тонко, аніж дорослий:

«23.VIII.93. Богдан: …Мені щось таке відчувається…буде вітер сильний цієї ночі…і дощ…»

«29.ІХ. Неділя. В лісі за Святошином – синій дим, сосни, клени…храм осіннього світла. Гілка, що розмовляє з дітьми, нахилилася до них…
Богдан: Це, мабуть, душа баби Віри…»

«25.VI.94.Богдан: Тату, тату, ходи сюди, я тобі розкажу про своїх друзів… Вони приходять до мене вночі, коли дорослі вже сплять – вони невидимі… Вони розмовляють зі мною і охороняють мене. Це кольорові духи: один – червоний, другий – білий, третій – зелений…»

«15.VIII.98. З Богданом прогулянка по зелених джунглях Гончаки…жовта медуниця…хатка діда Оха…постамент для живих скульптур… «Тату, дивись…он хмара…схожа на янгола…»

Дитина живе на межі двох світів…реального і казкового. Можливо, що ці два виміри світу є реальними…. Просто з віком дорослому легше жити у сірій буденності і не переходити за межу яскравого калейдоскопічного світосприйняття, де добро і любов завжди перемагає зло і ненависть, де не повторюються малюнки, що утворюються у цьому калейдоскопі яскравих фарб...

Особливого значення у взаємостосунках Юрка із сином набувають моменти їхніх прогулянок та мандрівок, де вони залишаються удвох, і вже ніщо і ніхто не заважав існуванню їхнього простору спілкування.

«25.VIII.93. Прогулянка з Юрком Турчинським, з Богданом по Гончапці…зруйновані будинки в долині… захований сюжет…куртка моя на блискавці…жовті квіти…дерев’яні східці, запах Божого древка, голос Богдана: «Пішли-и-и! Пішли! Вже звідси!»

28. VIII.93. Вчора-вечір- з Богданом – небо над Татаркою – над дахами будинків і верховіттям чорних дерев-шпиль телевежі…»

«29. VIII.93. Неділя. З Богданом…вид до Дніпра… Тату, ти що, думав, що я такий безпорадний?»

«31. VIII.93. Богдан: «А хто такі бусурмани?»
                               «А хто такі турки?»
«Богдан скочив на білого коня та й поїхав»
«Я знаю, хто ти такий…ти півторакожуха…
А ти – Недайборщ…»
«Напиши мені слово «літо»
- А чому?
- Сьогодні останній день серпня. Завтра вже осінь, дітки в школу підуть.

Записи у щоденнику наступного року:

«19.VI.94.  Зелена неділя в Немильні. Богдан мені шепоче на вухо: «Може ти мене все-таки візьмеш у Київ?»
«Позавчора. 23.VI.94. Четвер. Богдан сидів у кущах – мокрий, заплаканий…тремтячим голосом: «Тату, я тобі три вісті розкажу…нахились до мене…Маша мене за руку вкусила…»

«27.VI.94. Понеділок. Вчора: неділя. Перший літній день, коли Богдан зміг босоніж бігати по дорозі, вбрід перейти Немильнянку».

«29. VI.94. Можеш і мене з собою взяти, якщо хочеш… Купання біля кладки – навпроти Пакуля.»
«30. VI.94.Четвер. Тату, тату, а тобі сьогодні роботи ніякої не задавали?...»

Складалося якось так, що в силу різних обставин (найімовірніше побутово-буденних) розриви у спілкуванні із сином були тривалими… Богданчику ж так не вистачало присутності батька…

19. VIII.93. Голос Богдана у телефонній слухавці: «В мене температура булла висока. Приїжджай.»…Усвідомлення власної і чужої приреченості – незахищеності…»

1.ІХ.93. Богдан: «Бабуля, попробуй – в мене є температура ?» Нахиляє голову: Катя торкається його чола. Потім і я.

«12.ІХ.94. Богдан: Ти запізнився, мені дуже самотньо за столом порожнім сидіти… Тату, мені такий сон дивний приснився: вітер дерева ламав, як олівці, і хтось намагався втекти від них…од вітру і…дерев.
…заскучало за тобою твоє безпритульне дитяточко…»

Можливо наступні два записи із щоденників, що будуть наведені у тексті й не мають безпосереднього стосунку до Юрка та Богдана. Проте, як в них тонко, майже невидимо, простежується взаємозв’язок самотності і безпорадності батька перед сином…

« 29. VIІ.97.Вівторок – поїздка крізь ліс Ягоденський в Кикову, на пошту…голос Богдана в слухавці…його інтонації…
Вода в Случі – велика, йде поверх розхитаної кладки…хоч і страшно, а люди переходять на цей берег, де за якихось півтораста метрів починається ліс…хоч вдома життя так зручно об лаштоване, та все ж їх тягне сюди до Шуму…
Стояв посеред Дубової посадки, острови зеленого світла поміж дерев, сонце крізь зелену геральдику, спиною притулився до зшерхлого стовбура…заплющив на хвилину очі…відчув себе корпускулою зеленого світу…несподівано на віддалі, де чітко видимість переходить в розмитий глиб зімкнених між собою дерев і кущів, звідти до мене поволі наближалася людська постать…побачив самого себе – восьмикласника-випускника, що йшов і тримав за руку хлопчика-дошкільня…це теж був я…
…відірватись від цивілізації – пірнути в пейзаж…»

«27. V.98.Середа. Сон: розмова зі Жданою, вона дає мені повістку-документ про розлучення…А я тримаю в руках запрошення до шлюбу на красивій поштівці з вензелями. Думаю: чому ж так боляче, щось запитую в неї…вона пояснює…
Сон цієї ночі: походи з Богданом в дитячий кінотеатр.»

 Очевидно, що Юрко Ґудзь  найбільше страждав від того, що він не може постійно бути з сином, присвячувати йому більше часу і задовольнити всі його матеріальні потреби. Така незбалансованість до певної міри гнітила його, але любов до сина в духовному вимірі була безмежною. Якось по-ніжному і щиро описала цей стан Юрка українська письменниця Ніла Зборовська в одному із своїх творів:

«Юрко несе свої і Дзвінчині лижі, вони йдуть попереду і розмовляють… «Мені так хотілося зробити тобі подарунок на це Різдво, Дзвінко… Але ти знаєш, я – вічний бродяга, у мене ніколи не вистачає грошей, навіть на подарунок синові… І я інколи приходжу до сина, як оце до тебе, з пустими руками і кажу: «Богданчику, у мене сьогодні нічого немає, але я можу подарувати тобі – магічне слово…» А він такий щасливий, коли чує про магічне слово…» І каже мені радісно: «Ну, як у тебе нічого немає, то давай хоч магічне слово !..» «Не переживай, - втішає Дзвінка, я у своєму дитинстві також любила вічні подарунки, які не можна взяти в руки…» ( Зборовська Н. Українська Реконкіста. Анти-роман. – Тернопіль: Джура, 2003. – С.179).

 …Юрко Ґудзь пішов із життя не залишивши своєму синові якихось матеріальних благ, проте Богданові дісталось у спадок магічне слово батька, яке завжди поряд з ним. Це слово як янгол-охоронець невидиме, але дуже сильне. Адже слово наповнює енергетикою людський простір, береже його від різних зазіхань і залишається з людиною на все життяі навіть переходить до інших поколінь роду. «18.VI.94. Субота. …енергія краси в слові…хочеш прорватися кудись далі слова, далі власного відчаю, а повертаєшся до самого себе…»



В.Студінський, м. Київ

"Липневий янгол - 2016" (ФОТО)

Леся Ґудзь. До 60-річчя з дня народження Юрка Ґудзя. Юрій Ґудзь: "Викреслений зі свого часу, але поряд вічних..."

ДО 60-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРКА ҐУДЗЯ
ЮРІЙ ҐУДЗЬ: «ВИКРЕСЛЕНИЙ ЗІ СВОГО ЧАСУ, АЛЕ ПОРЯД ВІЧНИХ…»

Не рідня ми з цією людиною, лише однофамільці, проте спільного у нас чимало. Життя раз по раз зводило докупи: коли нас, учнів-четвертокласників місцевої школи, захоплювали розповіді улюбленого вчителя історії, манили в незвідане заняття геологічного гуртка – знову ж таки під його орудкою; коли він запропонував, почувши наші дражнилки на уроці, створити свою власну класну книжечку віршів, до якої долучилися усі учні; коли саме йому я довірила своє перше римування і саме він не висміяв, а підтримав мене і підштовхнув до подальшого поетичного експериментування… Пізніше мій учитель став моїм колегою – тут же, у рідній для обох школі, ми зустрілися на рівних правах вчителями.
Саме цій людині я по сьогодні завдячую своєю любов’ю до історії рідного села, до його людей і особливо – до скривджених долею, обтяжених фізичними вадами, але таких чистих душевно! Юрко умів бачити їх глибоко і так само глибоко розуміти. Мав велике бажання описати їх, залишивши бодай на папері знак їхнього існування на землі. Встиг, мабуть, якусь соту частину з задуманого - востаннє, коли ми бачили його живим, показав перший примірник книжки про односельців. Радів при цьому мов дитина. А за тиждень по тому – телефонний дзвінок з Житомира: повідомлення про те, що Юрія не стало.
 «Інстанції» розпитували, хто його батьки, хто він сам, намагалися з’ясувати, чи не буде скандалу в пресі… Бог усім суддя: і тим, хто підняв руку на це життя, і тим, кому десь ним перейдено дорогу, і хто не зміг змиритися з цим… Різне говорять сьогодні й про самого Юрка – здебільшого про «міське» - київське, житомирське -- «богемне» життя Юрія Ґудзя. Тому, напевно, і небагато слухачів віднаходять з-поміж немильнян, приїздячи щороку в липні до Немильні, гості-побратими по творчості Юрка Ґудзя – адже їм, місцевим, ця людина бачиться зовсім іншою – такою як вони, як його рід: селянин-дід – колишній наймит, котрого після революції одружили з донькою хазяїна, у котрого наймитував; батько – колгоспний електрик, котрого частіше кликали Петром Рибачишиним – по прізвищу дівочому дружини-вчительки; мати з обнадійливим іменем Віра – вона й справді вчила і своїх трьох, і чужих дітей у школі вірити у людську гуманність…
   Таким Юрко сприймається просто, невибагливо – і чи не глибше, ніж високі слова і патетичні заяви про нього. Він наш, немиленський – і нехай його знають таким, хай це буде свого роду духовною свічкою пам’яті нашого земляка.
Бо головне – щоб знали, пам’ятали, щоб не гасла ця свічечка у часі, не розпилювалася у інших подіях сучасності, щоб концентрувалася енергетика цього імені хоча б раз на рік у його Немильні, котру так трепетно любив, хоча й не мислив себе землеробом на її бідних пісках жодного дня. Праця на полі бачилася Юрку чимось виснажливим і безнадійним, про це не раз пише у щоденниках. Але водночас він терпляче і ретельно оре іншу ниву – письменницьку – і вже на її полях постійно і, здається, наскрізно проходить Немильня, її мешканці не залежно від віку, статусу, характеру. Спасибі цій людині за це – хто, де і як побачив би ще це загублене у лісі і позбавлене великої уваги світу село, доки про нього не почав писати Юрій Ґудзь?
Тепер до нього їдуть люди, котрі ніколи раніше не мали особливої потреби у спогляданні запилених неасфальтованих вулиць, покинутих хат, небагатих подвір’їв, замуленого ставка, «некрутих» школи, клубу, ФАПу, принишклого під спекотним сонцем цвинтаря. Так, це і є сучасна Немильня! Але вже десять років сюди їдуть, аби побачитися з Юрком: до його могилки, до школи з його духом у музейній кімнатці і меморіальною дошкою на фасаді, до людей, словами і помислами котрих ще говорить і думає Юрко – бо ж у своїх книгах, новелах і щоденниках повністю зберігає і лексику, і звичаї, і психологію рідних немиленців, говорить їхньою мовою і думає по-їхньому. Ось і завтра ще зранечку коло школи зануртує життя незважаючи на перший день липня, в час відпусток: саме у цей день – день народження Юрія Ґудзя – і ні днем раніше чи пізніше прибудуть сюди гості. Зібрання літераторів, творчої інтелігенції всіх напрямів носить уже десятий рік ніжну милозвучну назву «Липневий янгол». Аж пахне липою від неї, хочеться легенько доторкнутися до тих уявних ангельських крил, відчути присутність н а ш о г о Юрка тут, у стінах школи, на подвір’ї його батьківської хати, на вулицях його НЕ-МИ – так любив називати він рідне село. І знову, як укотре, з великого автобуса висиплються горохом на сільські пахощі липня гості з поетичного братства Юрка Ґудзя, котре давно вже стало міжнародним, і вклоняться хлібу, і будуть запрошені до душевної розмови – так, як «у тихій пам’яті Бога»… Раз на кілька років приїздить до Немильні з далекої Канади сестра Юрія Раїса з чоловіком-науковцем. Радіожурналісти з Житомира беруть тут матеріали для  тематичних передач, а молодий письменник Євген Лущиков зняв про нашого земляка документальний фільм. Друге Юркове «я» після його смерті – Олег Левченко – неодмінно прочитає «Барикади на Хресті» так, як більше ніхто краще не зробить цього. Привезуть неодмінно літературознавчі роботи, дослідження його творчості і особистості літературознавці і науковці з Житомирського педуніверситету, з Києва, Рівного, з області… Заспівають нову пісню на його слова, презентують книгу його творчості або про нього. Щороку – щось нове, неповторне, значиме. І будуть теплі слова, щирі спогади, думки, припущення про те, що стосується цього імені… А потім будуть читання – оті, що з Юркового, з біловіршевого його, з прозового – але живого, оживленого єдиного у році дня – першого липня. Дня липневого янгола… Так наш Ґудзь щороку святкує свій день народження у своїй НЕ-МИ…

Леся Ґудзь, родом і корінням – із Немильні.


ЩОДЕННИКИ ЮРКА ҐУДЗЯ: 15 ЦИТАТ  ІЗ НЕОПУБЛІКОВАНОГО РАНІШЕ

Без дати.
Як вочевидь реальне життя переходить на рівень чорно-білого письма – збережених (позбавлених берегів і оберегів) на папері знаків, німих літер і нерухомих слів…
Як можна озвучити старіння, вмирання, як виє любов, як стогне сосна…
У слів є пахощі…

18.08.93.
Десь перед ранком, годині о четвертій, почав іти дощ… Шум небесної води крізь ще зелене листя…
Хтось хоче повизбирувати каміння. Хтось марить часом, коли зможе його розкидати… Цур їм і пек – найбільше, що хочеться нам, – це назбирати повну пелену яблук…
Сізіфе, покинь свою від бувальщину-спонукальщину, спотикальну спокуту свою – дремени від наглядача, від недремної долі своєї – втікай до саду – може, ще встигнеш назбирати спасівських яблук…
Без дати.
Хмари сьогодні – схожі на білі дерева,  на легкі, швидкі дотики пензля білилом на синьому тлі.

Без дати.
Гріховність культури – устремління в космос, крізь реальну людину.
Людина може духовний простір свого короткого життя розширити до нескінченності, своїм досвідом охопити вселюдський досвід.

18.08.93, середа. Немильня.
Який шмат і якої праці сьогодні завершили надвечір!  Поле картопляне – як місце ритуалу, що з’єднує живих і мертвих: нас і замучених на цьому полі бабу Якилину і тітку Ольку…

18.08.93, середа.
У кожної людини є завжди щось своє, найдорожче, поряд з чим замусолені підтирачами держави фонтани словесні «народ», «держава», «нація», «священні кордони» ніц не значать…

24.08.93. Вівторок.
Якою любов’ю супроводжуються перші проводи своїх дітей в життя і дай Бог сили й мужності останнім хоча б на десяту долю її – щоб провести їх в смерті…

Без дати.
Бути глиною в Божих руках – вбирати в себе небесний вогонь і воду – і сприймати кінцеву неминущість як здобуття остаточної форми…

Без дати.
Угадати-віднайти-впізнати  с в і й  текст і зуміти донести його на межу промовляння…

Без дати.
Нічого, крім голосу – голос – тіло твоєї душі…

28.08.93. Перша Пречиста.
Минуле – як форма буття. Те, що не збулося – збереглося назавжди, в безпечному просторі, в сховищі буттєвому. Час, що відходить, час, що калічить людей і янголів, може бути не тільки рятівником, стражем – не стражником – минулого нашого, те, що було. Час – найтяжчий, найнестерпніший – виявився тим, що тепер найбільше допомагає звідти – відчуттям повноти колись впізнаного буття – час, коли працював у школі, час, коли ходив на побачення в психіатричну лікарню – до брата й матері – той час виявляється вже тепер як форма повільної допомоги – теперішньому більш-менш впорядкованому, полегшеному існуванню.

Без дати.
Як мухи в бурштині ми влипли в свою епоху.

Без дати.
Сьогосвітнє наше життя зазнає таких зовнішніх і внутрішніх деформацій, що витримати їхній тиск без відчутних втрат – фізичних, моральних, етичних – стає майже неможливо. Але від нас залежить, як в тому чи іншому випадку будуть діяти механізми психологічного захисту. В залежності від самої людини вони можуть бути різними. Найпоширеніший стан деперсоналізації. Фізична і духовна здатність людини пристосовуватися до нелюдських умов щоденного виживання перевершує всі досі знані норми і рівні межі… [Люди]відчуваються кинутими напризволяще владою – колишньою опікункою і гартом певного, навіть рабського рівня існування.
Невизначеність в часі цих поневірянь… Більшість вже звикла, що це триватиме нескінченно. Відчуття внутрішньої порожнечі. Робота (від слова «раб»), не здатна навіть забезпечити найзлиденніший мінімум.
Життя багатьох людей, позбавлених надій на майбутнє, наповнене страхом перед завтрашнім днем, переносить майже повністю у ретроспективний вимір.
Вони можуть нескінченно говорити-слухати, як колись було гарно і дешево.
Людей змусили жити на межі… Усвідомлення ненормальності неприродності того стану, коли голод не дозволяє думати ні про що, окрім їж. Апатія – що від тебе самого вже нічого не залежить. Кожен з нас ще зовсім  недавно вірив у свою значимість.

30.08.93.
Україна – для молодих вовків, а не для пенсіонерів.

Без дати.
Відчуття: хтось постійно викреслює моє ім’я з усіх антологій і вносить його до зовсім іншого реєстру… Я викреслений зі свого часу – але я поряд вічних, хоча й приречених, людей …

Джерело: Ґудзь Л. До 60-річчя з дня народження Юрка Ґудзя. Юрій Ґудзь: "Викреслений зі свого часу, але поряд вічних..." // Лесин край, липень 2016.