Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 жовтня 2015 р.

Вікторія Дем. "Бліцкріг" із Москви. Вірш присвячується Юрію Ґудзю

“БЛІЦКРІГ” ІЗ МОСКВИ

Присвячується Юрію Ґудзю

Та в Україні ніхто
          й помислити не міг,
що Каїн розпочне “бліцкріг”,
З Москви ударить
нам, як грім,
Щоб спопелить вкраїнський
Дім!
Нахабом відкусивши Крим
          і злом натівшившися тим,
          гер Путлер стрибнув на Донбас,
          та враз й спіткнувся
“Вас іст дас?” –
Як лобом буцнувся об мур:
“Нема дороги! Калавур!”
І самодур оскаженів, ну,
гірш від пса,
та й зашипів, як зла гюрза;
“Оцей хахол (наш давній лох!),
          не піднявши “хенде хох”,
          весь збуривсь,
          як бджолиний рій,
          на спротив кинувся у бій!
І за калину, без життя,
мазепи віддають життя!
Ген скільки їх вже полягло
земельку цілувать чолом.
А я ж – і танками на них,
          а я ж їм – “градами” під дих,
І кулі їм – рясним дощем,
і міну – хитро під кущем,
А воно ж, сміття-укроп,
          не відступає ні на крок!
Мене аж розпирає лють:
Одні упали, на їх місця
          глянь, добровольці вже стають.
І як вони, тупі хохли,
          сплотитись швидко так могли?
Отара, нечисть – як один! –
          мені поставили зупин.
Ще в них вродився й волонтер,
          з мішком добра
          на фронт попер.
А в той мішок треклятий люд
          поназбирав з усіх усюд
          і одягу, й взуття, й харчів,
          і ліків, й коштів і листів –
Усі дари щодень галопом
          летять солдатам ув окопи!
А тут ще й Надька-полонянка,
          ота, що асовий пілот,
          нам купу завдає гризот:
Все голодує й голодує…
          й голодує нам на зло
          (бундючне дуже барахло!)
І вередує, й протестує:
“Я, не скорюся ворогам
          і України не продам!”
Усюди – повно відчайдух –
          то в них ожив козацький дух.
Хохли, мені на перекір,
          назад не хочуть в “рускій мір”!
Такого не чекав я, бач,
мене обсіло сто невдач…
Ох! Ні!
Я не укоськаю цей край,
          хоч геть усіх перестріляй!
Тут перемоги німа ніц,
          з дефектом, певне, вийшов “бліц”,
          бо, запланований на скік,
          вже розтягнувсь на другий рік…”
Гер Путлер в дзеркало скрививсь,
          сльозою ледве не умивсь:
“Дарма я в Гітлера учивсь,
          мій “бліц”, як і його, – накривсь.
Ну, хоч кричи “О майн Готт”…”
Кричи ти, враже, й розірвись,
“нах Маскау” назад котись!
Бо ми – вкраїнці-запорожці,
і ми – нескорений народ!

Примітка. З немецької: гер-пан, бліцкріг – швидка війна, хенде хох! – руки вверх!, О майн Готт! – О мій Боже!, нах Маскау – в Москву.

Джерело: Вікторія Дем. Ми - українці: Вірші / Складень, Житомир, 2015


Немає коментарів:

Дописати коментар