Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

середу, 28 жовтня 2015 р.

Ярослава Павлюк. Стаття і вірш Юркові Ґудзю з книги "Не зубудьмо тую ставу..."








БАРИКАДИ НА ХРЕСТІ
Є поети – пророки. До них належав і дуже цікавий та неординарний поет з Житомира Юрко Ґудзь. Його за життя не всі розуміли. Та загадкова смерть не поставила крапки на його бунтівній творчості, як на це сподівались можновладці. Праведного таланту бояться і після загибелі. А за життя він сказав
своє гостре слово проти безчинств вищих військових чинів в Афганістані, де служив його брат і залишився калікою, забагато знав і говорив, тому й волочили його по психлікарнях.
Юрко написав, хоч за життя і не опублікував, викривальну символічну поему «Барикади на Хресті». Читачі звернули мабуть увагу, що хрест написано з великої літери. Цей київський сленг означає Хрещатик. Поема була написана незадовго до київського Майдану – 2004 року. А як усе влучно і правдиво. Є аудіодиск з музикою до поеми, до речі твір виданий у Польщі і перекладений на польську мову А.М.Савенцем. Є у цій поемі такі слова:

Пора, пора... Вже в наступ йдуть
Злютовані, стрункі ряди.
Держптахофабрики колони –
всілякі «беркути», «омони»,
із Павлівни, на вихідні
па волю спущені «грифони»у сірих шоломах...
Похмуро сунуть, дрючками луплять у щити:
мовляв: іду на ви
іду на ти.
Все ближче, ближче.
З кацапським матом,
Криками «банзай»...
Ну, що ж... Давай, давай, давай...
Не бійтесь! Зброї в нас нема :
Лише стара козача гаківниця
Без пороху і жодного ядра,
Дарованая паном Яворницьким...
А ще – каміння з Кандагару,
Цеглини обгорілі із руїн Чеченської столиці,
В заплечниках привезені колись в Москву –
Для президентських вікон...
Там не згодилось? Пригодиться тут...
Отож, почнемо дійство...
..як велить статут
Повстанського і внутрішнього війська.
«... Спорудимо ж весняну барикаду! – з громів, димів. З миттєвих спалахів пронизливого щастя, коли навиліт куля б'є крізь дощ простягнуту долоню... Не бійтеся загинуть молодими! Страшніше прижиттєво вмерти в місті, де володар Вій вже сотню літ не опускає вії... Не бійтесь владних трупоїдів, не бійтесь їхніх водометів! На поміч нам вогонь прийде з-під Крут, Базару, Берестечка... І як обіцяно, – повіє холодноярське полум'я живе. – Повстаньте, поки ще живі!» ... Треба йти – дорога мусить жити і після нас...».        . 

Вірш, де поет передбачав свою смерть

«МЕНЕ ВІДСТРІЛЯЛИ...»

Мене відстріляли – і я
Розумію траву ...
Ні болю, ні рани ...
Для чого ж, мій Боже, так
Дивно живу –
Так дивно, так довго, так
Гарно?..
Бачиш: кров рідняків –
Навіть в схронах зими –
Свій порух не втратить
Намарне...
Крізь померки тіла душа
Повернеться в Не-ми,
Там дивно, там тихо, там гарно...



У ДОБУ НОВУ
Невимовлене слово Юрка Ґудзя

Уже пішов я б засвіти,
Уже в чертогах Божих,
І підла ворога рука
Мене достать не зможе.

Небесній сотні я вже брат,
Хоч згиб не на Майдані,
Та на хресті страждань земних
Я виграв бій останній.

Ще крок вперед, ще мить одна –
І кров застугоніла.
З брехливих темряви споруд
Враз вирвалося світло.

І слово ожило, і дух,
Бо пам'ять незнищенна.
О друзі, я не вмер я йду
У час благословенний,

Де стяг звитяг нас кличе в бій,
Мужніють наші лави.
Таке я вимріяв собі
Для честі, не для слави.

Відстрілений, я вже живу
В безмежжі і в безчассі,
Та з вами йду в добу нову,
Де внукам жити в щасті!

Я. Павлюк.

Джерело:
Ярослава Павлюк. Не зубудьмо тую ставу... / Броди, 2014. - 92 с.
Про Юрка Ґудзя на сторінках 10-11.
Вірш-присвята Юркові Ґудзю на 12 сторінці.


Немає коментарів:

Дописати коментар