В’ячеслав Шнайдер. Вірш "На смерть Юрка Гудзя"

Вячеслав Шнайдер

НА СМЕРТЬ ЮРКА ГУДЗЯ

Юрку вынесли из церкви
С проломенной головой.
Хлопцы, верьте уж, не верьте –
Он сегодня неживой.

И кому, скажи, был нужен
Ты – богема, ты – эстет?
Ты убитым обнаружен.
Камень, братец, не сонет.

Ты лежишь, словно ребенок,
Что еще не хочет спать.
И рыдающих девчонок
Ты не можешь целовать.

Что ж ты, ненька Украина?
Где защита? Где венец?
Ангел хрупок был, как глина?
Только смерть ведь не конец!

Только церковь для поэта
Простовата и узка,
Для него узки полсвета
И сама земля мала.

И, как это ни банально,
Все мы чувствуем его.
Остальное – это тайна.
Мы не знаем ничего.

Дух поэта где-то рядом,
Где-то здесь, но где поэт?
Дух идет небесным садом
Выше звезд, миров, комет...

2002 р.

Вікторія Дем. "Бліцкріг" із Москви. Вірш присвячується Юрію Ґудзю

“БЛІЦКРІГ” ІЗ МОСКВИ

Присвячується Юрію Ґудзю

Та в Україні ніхто
          й помислити не міг,
що Каїн розпочне “бліцкріг”,
З Москви ударить
нам, як грім,
Щоб спопелить вкраїнський
Дім!
Нахабом відкусивши Крим
          і злом натівшившися тим,
          гер Путлер стрибнув на Донбас,
          та враз й спіткнувся
“Вас іст дас?” –
Як лобом буцнувся об мур:
“Нема дороги! Калавур!”
І самодур оскаженів, ну,
гірш від пса,
та й зашипів, як зла гюрза;
“Оцей хахол (наш давній лох!),
          не піднявши “хенде хох”,
          весь збуривсь,
          як бджолиний рій,
          на спротив кинувся у бій!
І за калину, без життя,
мазепи віддають життя!
Ген скільки їх вже полягло
земельку цілувать чолом.
А я ж – і танками на них,
          а я ж їм – “градами” під дих,
І кулі їм – рясним дощем,
і міну – хитро під кущем,
А воно ж, сміття-укроп,
          не відступає ні на крок!
Мене аж розпирає лють:
Одні упали, на їх місця
          глянь, добровольці вже стають.
І як вони, тупі хохли,
          сплотитись швидко так могли?
Отара, нечисть – як один! –
          мені поставили зупин.
Ще в них вродився й волонтер,
          з мішком добра
          на фронт попер.
А в той мішок треклятий люд
          поназбирав з усіх усюд
          і одягу, й взуття, й харчів,
          і ліків, й коштів і листів –
Усі дари щодень галопом
          летять солдатам ув окопи!
А тут ще й Надька-полонянка,
          ота, що асовий пілот,
          нам купу завдає гризот:
Все голодує й голодує…
          й голодує нам на зло
          (бундючне дуже барахло!)
І вередує, й протестує:
“Я, не скорюся ворогам
          і України не продам!”
Усюди – повно відчайдух –
          то в них ожив козацький дух.
Хохли, мені на перекір,
          назад не хочуть в “рускій мір”!
Такого не чекав я, бач,
мене обсіло сто невдач…
Ох! Ні!
Я не укоськаю цей край,
          хоч геть усіх перестріляй!
Тут перемоги німа ніц,
          з дефектом, певне, вийшов “бліц”,
          бо, запланований на скік,
          вже розтягнувсь на другий рік…”
Гер Путлер в дзеркало скрививсь,
          сльозою ледве не умивсь:
“Дарма я в Гітлера учивсь,
          мій “бліц”, як і його, – накривсь.
Ну, хоч кричи “О майн Готт”…”
Кричи ти, враже, й розірвись,
“нах Маскау” назад котись!
Бо ми – вкраїнці-запорожці,
і ми – нескорений народ!

Примітка. З немецької: гер-пан, бліцкріг – швидка війна, хенде хох! – руки вверх!, О майн Готт! – О мій Боже!, нах Маскау – в Москву.

Джерело: Вікторія Дем. Ми - українці: Вірші / Складень, Житомир, 2015

Ярослава Павлюк. Стаття і вірш Юркові Ґудзю з книги "Не зубудьмо тую ставу..."

БАРИКАДИ НА ХРЕСТІ

Є поети – пророки. До них належав і дуже цікавий та неординарний поет з Житомира Юрко Ґудзь. Його за життя не всі розуміли. Та загадкова смерть не поставила крапки на його бунтівній творчості, як на це сподівались можновладці. Праведного таланту бояться і після загибелі. А за життя він сказав

своє гостре слово проти безчинств вищих військових чинів в Афганістані, де служив його брат і залишився калікою, забагато знав і говорив, тому й волочили його по психлікарнях.

Юрко написав, хоч за життя і не опублікував, викривальну символічну поему «Барикади на Хресті». Читачі звернули мабуть увагу, що хрест написано з великої літери. Цей київський сленг означає Хрещатик. Поема була написана незадовго до київського Майдану – 2004 року. А як усе влучно і правдиво. Є аудіодиск з музикою до поеми, до речі твір виданий у Польщі і перекладений на польську мову А.М.Савенцем. Є у цій поемі такі слова:

Пора, пора... Вже в наступ йдуть

Злютовані, стрункі ряди.

Держптахофабрики колони –

всілякі «беркути», «омони»,

із Павлівни, на вихідні

па волю спущені «грифони»у сірих шоломах...

Похмуро сунуть, дрючками луплять у щити:

мовляв: іду на ви

іду на ти.

Все ближче, ближче.

З кацапським матом,

Криками «банзай»...

Ну, що ж... Давай, давай, давай...

Не бійтесь! Зброї в нас нема :

Лише стара козача гаківниця

Без пороху і жодного ядра,

Дарованая паном Яворницьким...

А ще – каміння з Кандагару,

Цеглини обгорілі із руїн Чеченської столиці,

В заплечниках привезені колись в Москву –

Для президентських вікон...

Там не згодилось? Пригодиться тут...

Отож, почнемо дійство...

..як велить статут

Повстанського і внутрішнього війська.

«... Спорудимо ж весняну барикаду! – з громів, димів. З миттєвих спалахів пронизливого щастя, коли навиліт куля б'є крізь дощ простягнуту долоню... Не бійтеся загинуть молодими! Страшніше прижиттєво вмерти в місті, де володар Вій вже сотню літ не опускає вії... Не бійтесь владних трупоїдів, не бійтесь їхніх водометів! На поміч нам вогонь прийде з-під Крут, Базару, Берестечка... І як обіцяно, – повіє холодноярське полум'я живе. – Повстаньте, поки ще живі!» ... Треба йти – дорога мусить жити і після нас...».        . 

Вірш, де поет передбачав свою смерть

«МЕНЕ ВІДСТРІЛЯЛИ...»

Мене відстріляли – і я

Розумію траву ...

Ні болю, ні рани ...

Для чого ж, мій Боже, так

Дивно живу –

Так дивно, так довго, так

Гарно?..

Бачиш: кров рідняків –

Навіть в схронах зими –

Свій порух не втратить

Намарне...

Крізь померки тіла душа

Повернеться в Не-ми,

Там дивно, там тихо, там гарно...

У ДОБУ НОВУ

Невимовлене слово Юрка Ґудзя

Уже пішов я б засвіти,

Уже в чертогах Божих,

І підла ворога рука

Мене достать не зможе.

Небесній сотні я вже брат,

Хоч згиб не на Майдані,

Та на хресті страждань земних

Я виграв бій останній.

Ще крок вперед, ще мить одна –

І кров застугоніла.

З брехливих темряви споруд

Враз вирвалося світло.

І слово ожило, і дух,

Бо пам'ять незнищенна.

О друзі, я не вмер я йду

У час благословенний,

Де стяг звитяг нас кличе в бій,

Мужніють наші лави.

Таке я вимріяв собі

Для честі, не для слави.

Відстрілений, я вже живу

В безмежжі і в безчассі,

Та з вами йду в добу нову,

Де внукам жити в щасті!

Я. Павлюк.

Джерело:
Ярослава Павлюк. Не зубудьмо тую ставу... / Броди, 2014. - 92 с.
Про Юрка Ґудзя на сторінках 10-11.
Вірш-присвята Юркові Ґудзю на 12 сторінці.

Jurko Gudź. Zostałem zabity... Tłumaczenie Jarosława Pawluk

Zostałem zabity — i ja
Już rozumiem głos traw...
Ni bólu, ni rany...
Dla czego, o Boże, me
Życie więc trwa —
Tak dziwnie, tak długo, tak
Ładnie?..

Widzisz: krew rodaków —
Nawet w schronach ze ldów —
Swej siły nie traci
Daremnie...
Skróź zmierzchy ciała dusza
Powróci w Nie-my
Tam dziwnie, tam cicho,
Tam pięknie...

Tłumaczenie Jarosława Pawluk
Переклад Ярослави Павлюк


Оригінал вірша Юрка Ґудзя "Мене відстріляли..."

Мене відстріляли – і я
Розумію траву…
Ні болю, ні рани…
Для чого ж, мій боже, так
Дивно живу, –
Так дивно, так довго, так
Гарно?..

Бачиш: кров рідняків –
Навіть в схронах зими –
Свій порух не втратить
Намарне...
Крізь померки тіла душа
Повернеться в Не-ми:
Там дивно, там тихо, там гарно...

Відеозапис О. Левченка

Тетяна Сливко. Вірш "Була весна"

• "Була весна.
  Нема весни,
  ні коней карих.
  Лиш без середньої струни
  висить гітара"
  
  
  Ю. Ґудзь

Стоїть стривожене село.
В нім дім осиротілий.
Так ніби все, що там було
малюнок застарілий.
Але в уяві бачу я
садок. В нім батько й мати
натруджені, як вся рідня,
не звиклі спочивати -
в труді. До берега город
і мЕжі срібно-рОсі.
Картопля зацвіла, горох.
Вниз - верби яснокосі
схилили коси до води -
так місяця вітають.
Ще так далеко до біди.
Та мабуть про те... знають.
Ото ж стрічають чемно так
зеленим чистим вбрАнням
дітей, що лізуть через мак
до них, як бджілки ранні.
І стежка, що біжить до ніг,
теплом їх зустрічає.
А он Юрко по ній побіг,
сестру застерігає:
- Дай руку, Раєчко. Поглянь
он там у житі боком
сидить Русалка. Рання рань,
вона ж моргає оком!..
Так ніби вчора все було:
його весна, його село...
Була весна. Нема весни.
Немає коней карих.
Лиш без середньої струни
висить,мовчить гітара..

2.07.2011 р.

Вірш написаний 3 роки тому, після "Липневого янгола - 2011"
Джерело: http://maysterni.com/publication.php?id=63894

Марія Хімич. Вірш "У вінок села Немильні..."

У вінок села Немильні
Вплетено гичку молоденьких червоних бурячків,
Лапаті гілки сосонок, бур’янець-берізку,
Його дзвоники-патефони поля,
Квіти солодкої картоплі,
Цвіт білого льону.
Вінок – на синіх кучерях немильнянської пані.
Блакитна церква з куполами світла –
Це срібна обручка на її пальці.
«Де він?» – запитує в неї нахабне листя кукурудзи.
«Де він?» – жінка здригається,
Обручка є, а чоловіка – немає.
Вона – Немильня.
Її вінок-колиска пливе,
Порожня.
Де він?
01.07.2014