Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 8 березня 2009 р.

Раїса Лиша. Повернення Евридики (про книжку поезій Лесі Лисенко "Тінь тіней", передмова Ю.Гудзя)

Раїса ЛИША

Повернення Евридики

Книжка поезій Лесі Лисенко "Тінь тіней" (Харків, "Фоліо", 2003) належить до тих, що їх прочитання спроможне стати внутрішньою подією, щемким і незбагненним здобутком.
Ці вірші ставлять читача впритул перед драмою душі, яка свідомо й відчайдушно виривається з монотонно-заданого плину подій і механістичних причин - на простір вчинків і дій, зумовлених власним вибором, благословенною випадковістю (за означенням авторки), вільних і буттєвотворчих. В цьому межовому і навіть трагічному надзусиллі, прагнучи самоздійснення в любові й свободі, і передусім - в справжній любові до Бога, в шуканні істини життя (що не надто часто в такій незамутненій щирості трапляється в нашій сучасній поезії - релігійність міської людини, яка в умовах урбанізму зберегла віру) - поетка наче втілює себе у слові, вкладає в нього найдорожчу невидиму сутність, своє особливе відчуття божественних сил природи, і в такий спосіб їй не раз вдається перемагати у жорстокому змагові з марнотою існування. І ти з завмиранням серця бачиш: ціною безоглядного пориву, рвучи тенета світу, страждаючи, душа все ж рятується в слові, досягаючи невимовного. (Яке властиво й сповнює поезію багатовимірністю та глибиною світочуття).
Дуже влучно Юрко Гудзь у передмові до книжки називає поезії Лесі Лисенко "зрілими спробами самоздійснення на рівні сновидінь". Можна додати, що ці "спроби самоздійснення" сягають притім рівня глибшого пізнання знаків долі - через біль і волю, що відчиняє зір душі. (Тим паче, що совєтський час не проминув зробити поетці "складну" біографію. Та ще "релігійні молитви", та бути невісткою Олекси Тихого...).
Поезії Лесі Лисенко - то наче складний і напружений фільм, знятий у внутрішньому просторі свідомости. Недарма в неї і один з циклів має назву "Пейзажі зсередини", а назва, та й чимало іншого, змушують пригадати міт про Евридику, що переходить межу світу видимого й невидимого. Невипадково не раз згадується в поетки і Данте.
За своєю багатобарвно насиченою внутрішньою правдивістю вірші поетки нагадують асоціятивно політ птаха. Він може бути легким чи, навпаки, важким. Птах може летіти низько й незграбно, над самою землею. Нарешті птах, підбитий, може падати. Але завжди, коли бачиш лет птаха, він є ніби центром напруги між небом і землею. Він перебуває в безмежжі, в ризику, в уважному чуванні неба й землі. Подібно й ці вірші своєю надчутливістю не можуть не включати читача в захоплююче дійство творення висоти:
"Довершений і досконалий час
тисячозвуким подихом триває
у світла просторі, - якому ймення Бог...".

Лиша Р. Повернення Евридики (про книжку поезій Лесі Лисенко "Тінь тіней", передмова Ю.Гудзя) // http://nashavira.ukrlife.org/10_2003.html

Немає коментарів:

Дописати коментар