Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 8 березня 2009 р.

Юрко Ґудзь. «Світло на хуторі Куряча Сліпоть»

Юрко ҐУДЗЬ
«СВІТЛО НА ХУТОРІ КУРЯЧА СЛІПОТЬ»

Книга Олександра КУЛЕШІ і «На хуторі Куряча Сліпоть» – явище цікаве й самобутнє. Стихія мови поліщуків, майже не відома читацькому загалу, буяє тут яскраво і потужно, сміхова культура домінує над трибом щоденного виживання, над непотребним досвідом новочасної дегра-дації.
«... Наш молодий автор взявся за непросте завдання, –зазначає в передмові до збірки О. Кулеші письменник В. Грабовський, – заглянути глибоко в душу простій людині, яка живучи в такій глухій, без жодних перспектив, місцині, приречена, як сказав би критик, на вимирання у хижій боротьбі за виживання, в і крайньому випадку, має мучитись від усвідомлення своєї неповноцінності, марнотратності власного життя у ці пострадянські, постчорнобильські, а по суті, -апокаліптичні часи». А вона (людина), уявіть собі, навіть вусом не веде. Навпаки, продовжує труїти себе надміром спиртного, брутально лається (а чому ж тут дивуватися, коли поле її духовної діяльності – толочене й перетолочене, починаючи від монголотатарських орд і кінчаючи сталінськими інквізиторами. Ці темні й забиті дядьки й тітки одначе зумі¬ли зберегти в собі безмежну доб¬роту...»
І це уможливлює певні надії – на буттєвому рівні.
На літературному ж – інакше. Тут існує жорстка необхідність йти далі, не зупинятись на осягнутих інтонаціях і прийомах, необхід¬ність вириватись за межі т.з. «ка¬рнавальної стилістики».
Інакше всі здобутки почнуть вироджуватись до рівня побутово¬го «ковінькізму» – без усвідомле¬ння внутрішнього трагізму людсь¬кого мовлення взагалі... Бо в суча¬сній трагедії, за висловом класика-нобеліанта, гине не герой, а ці¬лий хор усього дійства. Ми є свід¬ками вимирання й щезнення ос¬нови нашої нації, підложжя нашої культури – вкраїнського селянст¬ва. Це ті люди, які, згідно визначе¬ння Освальда Шпенглера, автора знаменитої книги «Падіння Євро¬пи», є останніми аристократами духу в змасифікованому суспільс¬тві, останніми носіями традицій і високої культури, – бо дві попе¬редні аристократичні верстви – дворянство й духовенство вже винищені й знівельовані сучасною цивілізацією.
Щоб свідчити про подібні речі, замало так званої «сміхової сти¬хії», замало т.з. «карнавальної культури». Необхідно засвоїти все те, що зроблено попередниками в цьому напрямку: трагічний камертон русинської говірки в но¬велах Василя Стефаника, могут¬нє епічно-християнське дихання романів Миколи Закусила, їхнє літургійне звучання...
Засвоїти те все, і йти далі – шукати власні спертя на давньо¬му людському шляху, – до межі, до крайнеба, – там, де втомлена матерія щоденних зусиль перет¬ворюється в незнищиме світло колись обіцяного Преображен¬ня...
Інакше на хуторі Куряча Слі¬поть так і не розвидниться ніко¬ли.
З найкращими побажаннями до автора і всіх літстудійців
Юрко ГУДЗЬ.

Примітка. Насправді книжка називається: Олександр Кулеш «На хуторі Курина Сліпота» (Жи¬томир, вид-во «Полісся»-2000 р.).

Ґудзь Ю. «Світло на хуторі Куряча Сліпоть» // Орієнтир 6+1. – №12, 23 березня 2000 р. – 2 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар