Ганна Івченко. Пророчий пензель митця

Ганна ІВЧЕНКО, мистецтвознавець

ПРОРОЧИЙ ПЕНЗЕЛЬ МИТЦЯ

А ви пішли, не знаючи причини.
Пішли в небесний Вічний Колізей.
Мабуть, хотіли своїм духом вільним
Навіки повернутися в музей, –
так написала у вірші на трагічну смерть Юрка Ґудзя наукова співробітниця літературного музею Любов Годлевська. А мені все не давала спокою думка, що всі публікації про Юрка розповідають про нього як про непересічного поета і прозаїка, але ніхто не згадує Ґудзя-художника.
Якщо поезія Ґудзя була емоційною, напруженою, на сплеску гострих чуттів («розхристаний вітер»), то на противагу їй Юрковий живопис – це тихе відкриття таїнства душі, потаємні переливи спокійних відтінків, пастельних тонів, форм без контрастів, ніжний подовжений мазок, глибокий символізм. А ще – ретельна продуманість композиційності сюжету і тонка емоційна сфера авторського стилю. Він писав полотна непоспіхом, «смакуючи» кожен мазок і виписуючи його порухом серця.
Пастельні тони млявого від спеки зеленого поля, де вдалині – поодиноке дерево. Воно, наче самітня душа, в рамці іншого виміру, паралельного світу, а обабіч – приціл. Відчуття, що приціл рухається до цілі – самотнього дерева – людини – в іншому (духовному?) світі... Я згадала, як ця гаряча млявість запалювала думки, як ми обговорювали сюжет цієї картини з Григорієм Цимбалюком та Євгеном Концевичем.
Почасти Юрко вписував у полотна вірші. Та, крім того, і назви картинам давав поетичні. Наприклад, на день народження Євгену Концевичу подарував картину, на якій зображені три глиняні горщики з кімнатними рослинами. Звичайний художник називав би це також звичайно – натюрморт. У Юрка ж читаємо: «Невідомий художник початку третього тисячоліття. Розмови мешканців глиняних веж зі світлом, вогнем і повітрям (2001). З найкращими побажаннями і 40 дощами». У Концевича зберігається ще одна картина Юрка – «Володар осінніх перельотів», що належить до більш раннього періоду творчості художника.
Повнокровним художником Ґудзь відчув себе у 90-ті роки, коли в обласній біліотеці його картини разом з творами інших молодих художників були виставлені на суд глядачів. Експозиція отримала схвальні відгуки.
Ми, члени літаратурного об’єднання, що ніжно прозивали Юрка Ґудзиком, усе допитувались, коли вже буде «персональний Ґудзик». Звичайно ж, Юрко хотів би зробити свою персональну виставку. Але за життя не склалося...
Тепер я маю за честь взяти на себе клопоти по організації персональної виставки творів Ґудзя. І, користуючись нагодою, звертаюсь до усіх причетних допомогти у цій справі.
Художня колекція його робіт розпорошена, розмита по всіх усюдах. А хотілось би, щоб перед очима земляків відкрилась і ця самобутня грань Юркового таланту, щоб Ґудзь «своїм духом вільним навіки повернувся у музей» – розмовлятиме з нами мовою пензлів і фарб.

Івченко Г. Пророчий пензель митця // Вільне слово. – №33, 21 серпня 2002. – С.5.