Петро Сорока. Уривки з "Денників" про Юрка Ґудзя

Петро СОРОКА

Уривки з денників про Юрка Ґудзя: «Голос із притвору», «Денники 2004-2005 років»

-*-
Минає рік, як відійшов у вічність Юрко Ґудзь. І що ж? Резонанс його творчості нульовий. У пресі, в часописах жодних згадок. «Україна так і не збагнула, якого рівня письменника втратила», – пише Євген Концевич. І я не зробив нічого для його пам’яті. Не можу писати про Юрка як мертвого. Ще потрібен час.
Він любив жартувати: «Сорока живе, як удільний князь». Звісно, у порівнянні з ним, безпритульним, безхатьком, я видався йому князем.
с.Петрики на Тернопільщині

Сорока П. Приборкання намальованого вітру. Літературний денник // Київ. – №6, 2004. – с.131-147
Сорока П. Голос із притвору. Денники-нічники 2003 року. – Тернопіль: Джура, 2004. – 148 с.


16
Найбільші зміни відбува-ються несподівано.
Вранці біжу на роботу, усмі-хаюся сонцю і деревам, милую-ся розвеснілим світом і не маю жодних поганих передчуттів. І враз (найбільші зміни в житті відбуваються саме так) відчу-ваю запаморочення, втрачаю координацію і падаю, як п’яний.
Але думка працює і я ще контролюю свої відчуття. У пам’яті спливає остання фра-за Юрка Ґудзя, почута від нього при прощанні: «Колись ітиму, як ми зараз, упаду – і помру».
Ось так, виявляється, уми-рають.
Але з утіхою відзначаю, що страху не відчуваю, навпаки – відчуваю, що було б навіть доб-ре ось так легко і майже безбо-лісно відійти. Жаль тільки Галі, а більше нікому на світі я уже не потрібен. Та саме оця від-сутність страху поступово по-чинає насторожувати мене, а потім і лякати, бо в екстре-мальних ситуаціях у мене зав-жди пропадав ляк, а це означа-ло, що мене жде щось справді непросте і важке. Уже не раз пересвідчувався: мій янгол-охоронець звільняє мене від страху, коли попереду серйозні випробування. Значить, подумалося, ця втрата координації – серйозна справа.
Пригадую, що за тиждень – Великдень і стає жаль, що не дотягую ці кілька днів, коли відкриті небеса.

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 48 с.

-*-
Вийшов минулорічний ден-ник «Голос із притвору» з при-святою Юркові Ґудзю. Зда-ється, там немає жодної згад-ки про Юрка, але чомусь ме-ні здалося, що ця присвята повинна стояти. Вона ніби са-ма упала з неба, ніби не моєю рукою виведена. Можливо, це ще не той текст, який гідний високої пам’яти майбутнього хрестоматійного автора, але це найбільш викінчений сти-лістично мій текст і хтозна, чи я напишу ще таку світлу християнську книжку.
«Як добре ти відбатожив де-кого на сторінках цього денника-нічника, – каже Люда Литвинчук. – Але мало хто в цьому світі може і себе самого так від-батожити привселюдно, як це робиш ти. Все-таки тобі треба було стати монахом. А ти ним не став – через це і страждаєш все життя.»
«Голос із притвору» – це ве-ликий прорив твоєї свідомости до вищої сходинки буття. Це пе-ремога (але не остаточна) над собою і над натовпом... Вважаю, що тільки тепер ти починаєш приносити найбільшу користь нашій літературі.... Письменник повинен бути таким відчайдуш-но-сміливим, ходити з випрямле-ним хребтом (а не скрадаючись, впригинки, як дехто це робить і сьогодні), вдихаючи прану на повні легені... А ще «Голос» – це книжка-присвята, книжка-гимн людській дружбі...»

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 184 с.

-*-
– Якби нині знову почали будувати Вавілонську вежу, то чи прилучився б ти до цього бу-дівництва? – якось запитав я напівжартома у Юрка Ґудзя, коли ми верталися з Почаєва.
– Мусів би, – відповів він одразу ж, – бо колись написав про це «вже ніч пройшла і зно-ву треба жити і вежу Ваві-лонську будувати.»

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 293 с.

-*-
Скільки талановитих пись-менників відійшло в позасвіття за останні кілька років: Іван Іов, Юрко Ґудзь, Іван Царинний, Віктор Соколов, Іван Ко-заченко, Галина Гордасевич, Володимир Затуливітер, Антон Морговський...
Усі першокласні таланти, незаперечні класики, непов-торні за рівнем обдарування, тональністю голосу. Та чи бу-дуть вони канонізовані, введені у хрестоматійний ряд? Чи не загубляться їх імена в часі пік, як загубилися десятків інших? Незбагненна і примхлива доля залишає з сотні два-три імена. Не більше. Іноді не найкращих. Прижиттєва доля здебільшого несправедлива. Але посмертна теж. Від кого залежить це? Нев-же усе віддано на волю сліпого жеребу, певного збігу обставин?
Сьогодні багато говорять і пишуть про літературу для ря-дового і естетично підготовле-ного читача. Але, як на мене, література або є, або її немає.
[…]
Вибудовую для себе високий і безсмертний ряд українських епіків другої половини XX сто-ліття: Василь Барка, Василь Зе-мляк, Юрко Ґудзь, Галина Пагутяк, Роман Андріяшик, Василь Захарченко, Іван Чендей, Віктор Міняйло...

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 299-300 с.

-*-
У літературі є цікаві опові-дачі, навіть неймовірно захо-плюючі, а є стилісти.
Справжніх вишуканих сти-лістів одиниці.
Це голос, що дається від на-родження, його можна вдоско-налювати, але виробити не-можливо.
В українській літературі дру-гої половини XX століття я знаю тільки вісім справді вели-ких стилістів (хоча, звісно, їх більше): Григір Тютюнник, Ро-ман Андріяшик, Василь Земляк, феодосій Роговий, Віктор Мі-няйло, Іван Чендей, Юрко Ґуд-зь, Андрій Содомора.

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 326 с.

-*-
Яке мистецтво сьогодні ак-тивно пропагується, підтриму-ється, подається як вище дося-гнення культури?
Звісно, космополітичне.
Тільки його підживлюють грантами, відзначають престиж-ними преміями, втягують в сфе-ру різних дискусій і відгукуються десятками платних рецензій...
А мистецтво глибоко націо-нальне відтискається на задвір-ки, замовчується, навіть осмію-ється. А між тим, чи може бути справжнє мистецтво без націо-нального коріння?
Найвищі досягнення у прозі сьогодні, на мою думку, пов’яза-ні з іменами Віктора Міняйла, Галини Пагутяк, Валентини Мастєрової, Юрка Ґудзя, Андрія Содомори, Галини Тарасюк, але розкручуються не ці імена.
Те саме можна сказати і про живопис та музику.

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 334 с.

-*-
Не треба сердитися чи рем-ствувати, що хтось наслідує твій творчий метод. Треба прагнути виробити такий стиль, який повторити неможливо. Нехай спробує хтось повторити Юрка Ґудзя, Андрія Кондратюка, Світлану Антонишин чи Га-лю Пагутяк...

Петро Сорока. Денники 2004-2005 років. – Тернопіль: СорокА, 2006. – 344 с.