Це проза конструктивна...

ЦЕ ПРОЗА КОНСТРУКТИВНА...
Проза нової та найновішої генерацій. Подача шістнадцята.
Розділ веде Василь Габор (м.Львів)

Проза, з якою виступає Юрко Ґудзь, – якісно нова. Це проза конструктивна, у якій надзвичайно виражений елемент гри. Але гра його, принаймні, так мені бачиться, несе у собі фатальність. Такою фатальною грою, як на мою думку, позначена одна з кращих публікацій Ю. Ґудзя – повість «Сорочка без тіла – біла» (Дзвін. – 1994. – Ч. 10). У творі показана велика й трагічна любов людини, відгородженої від світу стінами божевільні. Коли читав повість, дуже часто здавалося, що Юрко не пише, а моделює ту чи іншу ситуацію. І тільки-но якась з цих моделей набирала сили – коїлося несподіване: вона ставала непідвладною автору, починала сама конституювати й диктувати свої правила гри, але гри – фатальної. Читач, який був від початку на боці автора, піддаючись фатальній грі, відчував велику небезпеку, яка його чекає у випадку поразки. Бо поразка – а це була не звичайна пораїзка у грі – несла у собі страшну руйнацію, залишала в душі гнітюче спустошення й порожнечу.
Безперечно, прочитання чи сприйняття будь-якого твору завжди буває різним. Нерідко читач шукає в ньому не ті речі чи відповіді на питання, які в ньому наявні, а ті, яких йому прагнеться віднайти. Якщо чийсь твір спричинився до подібних фантазій чи конструювання власного світу, хіба це не прекрасно?
Подібним було й моє перше знайомство з прозою Ю. Ґудзя, яка залишила в душі настільки сильний слід, що згодом навіть менше уваги звертав на певні недоліки в його коротких творах-оповіданнях та новелах. Врешті, для мене завжди було цікавішим – не критикувати, а зрозуміти чийсь задум, твір. Чиюсь душу. Але Юркова душа й далі залишається таємничою.
Народився він в с. Немильні Новоград-Волинського району на Житомирщині. Закінчив Київський геологорозвідувальний технікум. Після служби у війську працював молодшим науковим співробітником музею культури та етнографії, вчителем історії, заступником директора Кмитівського музею образотворчого мистецтва, журналістом, заступником редактора журналу «Авжеж».
Юрко Ґудзь відомий також як поет і літературний критик. Автор збірки поезій «Маленький концерт для самотнього хронопа» (К.: Молодь. 1991). Поезію друкував у часописах та колективних збірниках: «Поезія’86»*, журнал «Зустрічі» (Варшава, 1988), «Житній ринок» (Житомир, 1989), «Сучасність», 1991,– Ч. 4). Поезію перекладали англійською та італійською мовами. Лауреат третьої премії в поетичному конкурсі в м. Тріуджіо (1994).
Як критик Ю. Ґудзь виступає під власним прізвищем і псевдонімом Юрко Тетянич. Друкувався в «Авжежі», «Світо-виді», «Українських проблемах», «Слові» і т. д.
Прозові твори друкував в альманасі «П’ята колона» (1992. –Ч. 2), журналах «Світо-вид» (1992. – Ч. 4), «Артанія» (1993. – Ч. 1), «Дніпро» (1993. – Ч. 4 (6)), «Дзвін» (1994. – Ч. 10), «Сучасність» (1994. – Ч. 10), газеті «Літературний Львів» (1994. – Ч. 17, Ч. 18 (24)). У 1994 р. посів третє місце в конкурсі молодої прози, що проводився у м. Львові.

ЛІТЕРАТУРА ПРО ПИСЬМЕННИКА:
Як прозаїка Ю. Ґудзя згадують в літературних оглядах Н. Зборовська та О. Логвиненко в «Літературній Україні» в 1993 р. Зборовська Ніла. Заради короткої миті свободи слова. Сторінками сучасної авангардної прози // Літ. Україна. – 11 лют. 1993. Про поезію Ю. Ґудзя пише Василь Галинич в рецензії «Метаморфози «Маленького концерту...» («Авжеж». – 1991. – Ч. 6).

Габор В. Це проза конструктивна... // Кур’єр Кривбасу. – №33. – 1995. – С. 21
*Мається на увазі не «Поезія’86», а «Вітрила’86» – упорядник