Юрко Ґудзь. ...гір унд дорт?..

ю р к о г у д з ь


. . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .



. . . г і р у н д д о р т ?..
(підручни іншої мови)


Л і с з и м о в и й т а к с х о ж и й н а . . .

З и м о в и й л і с , к у д и щ е н е в х о ж и й ,
к у д и щ е с а м о г о т е б е н е п у с к а ю т ь
д о р о с л і , а л е . . .

У л і с п і д с н і г о м , в я к о м у т и с а м . . .


. . . В з а в м е р л и й п і д с н і г о м л і с в х о д и ш ,
як в тіло жінки . . . її ще любиш, вона ще впускає тебе в свої потаємні сховища, ховає і переховує від Т о г о , Щ о Й д е П о С л і д у , від його зизуватих і всюдисущих очей . . . на жінку, якій (хоча б у сновидіннях) ще можеш покласти голову на білий о б р у с сніжносонних колін і запитати пошепки:

– д е т и б у л а т а к д о в г о ?
– т а к д о в г о д е т и б у л а ?!
-– т и б у л а д е т а к д о в г о ?!!

– і не отримати відповіді, й не отримати навіть ймовірного дотику до порожнечі, в яій протягом — потягом і майже поспіль неіснуючого, дощенту розколошканого на шмаття всім моїм узвичаєним забуттям часу ще світилося, ще зберігалися обриси-абриси нашого спільного тіла, жерделі-абрикоси, роздушені й запашні — у вині щовечірньої євхаристії, у провині недозволеного причастя вирієм владарювання волоссям п’яного в е л е с а . . . н а ш о г о п о т а є м н о г о л і т а , чужого і забороненого, куди навіть в споминах вертатися небезпечно . . . щ е й д о т е п е р смак заліза на зшерхлих шерехах:


н а в у с т а х невгамовного — т а м ,
н а в у с т а х невимовного — т у т ,
н а в у с т а х невигойного — скрізь,
п р е ч і в ш и с т к о пошуму крові ...


... У л і с п і д с н і г о м , в я к о м у т и с а м с о б і У л і с с ,
з н е т я м л е н и й н е м и н у ч и м п о в е р н е н н я м
д о ч о р н о - б і л о ї П е н е л о п и ...