Білого птаха тихоліт

Олена ЛОГВИНЕНКО

БІЛОГО ПТАХА ТИХОЛІТ
пробує озвучити у своїй поезії Юрко Ґудзь

Що розкошує у збірці трансавангардиста Юрка Ґудзя «Боротьба з хворим янголом» (К., 1997), то це тиша, мовчазність, недомовленість, численні функціальні паузи між словами, між рядками, що служать засобом смислового зв’язку, а також щоякнайповнішого вираження філософії екзистенціалізму. Автор поетично підносить на щабель вище ніж у сірій буденності, «золото» мовчання, мудрість тиші, яку дуже легко сполохати й спотворити нестримним потоком слів, глухонімих «пертворених в попіл». Він по-новому осмислює значення розстановки лексем на шахівниці власного самовираження.
Віршовані тексти поета, подані у різноманітній варіативності графічного зображення, слід, очевидно, читати перед уявним дзеркалом, де відбиваються їхні лексичні блискітки у вигляді багатозначних крапок, пробілів між словами та рядками, шрифтових «оранжувань» тощо. А за спостереженням післямовця до збірки Хоми Бруса, «при відтворенні сіленціографічних текстів (сам автор називає свою поезію сіленціографією, вочевидь, відштовхуючись од ключового поняття «silence» що в перекладі з англійської означає «тиша», – О.Л.) за допомогою друкарської машинки оригіналом стає лише другий примірник машинопису – на ньому (відсутність копірки обов’язкова) залишаються самі білі знаки, відтиснуті крізь першу сторінку з чорними знаками».
У книжці «Боротьба з хворим янголом» немає звичної організації поезії в окремі тематичні, жанрові чи ще якісь розділи, цикли. Замість них – три спроби у боротьбі озвучити без слів тишу психологічної пущі, ліричного героя. Надання власній персоні, власній душі первинності, пріоритетності значення – основа сприйняття ним плинності хронотоку. Це чітко простежується зокрема, в поезії «Calendarium сутностей надприсутніх», де є понеділки, вівторки, середи, чертерги, п’ятниці, суботи з безліччю крапок, але немає неділі. Чому? Бо «в неділю я народився...».
Автора цікавить передусім «діалог» душі й тіла в одній особистості, що передбачає гармонію, а також «полілог» між двома душами й тілами, які зливаються в одне ціле. Ось як у своєрідній «колисковій» для коханої герой, котрий прагне навік сховатися в її обіймах, промовляє:

моя молитва до твого сумного тіла
метаболічний текст перетворення
краплинок щоденної ртуті
в маргінез небуття
падають, розбиваються, відлітають
запахи поту, дощу, зеленого листя
твоє тіло світиться в темряві білим птахом
кожної ночі він зовсім інший
мене се так дивувало спочатку
але потім я призвичаївся
бо кожного разу той птах гинув
задушений в моїх обіймах...

До речі, в «спробі останній» образ білого птаха трансформується в кількох поетичних візіях. Скажімо, в драматичних малюнках жінки, чиє безрадісне дитинство змушувало ховатися «на білих аркушах, на білих островах» з думкою про те, як «хоча б одного птаха врятувать і не впустити з неба – на церату...». Або в тихому леті білих крил, який віщує: «тихим святом стає білий світ». Є тут образ Володяря Зимових Птахів, який веде дорослу людину болісними спогадами-сходами «вглиб зруй – нова – ного часу»...
Загалом вся збірка Ю.Ґудзя ніби дихає холодним спокоєм білизни. І зимові барви тут превалюють. Хоча поетичний неологізм «теплосніг» може легко заперечити цю тезу,
Тоді зимові небеса не встоять перед жаданим літнім подихом:

Які небеса цього літа: горіли, летіли,
волали, палали, згасали, диміли...

Оцією нерозгаданою небесною таємницею своєї поезії Юрко Ґудзь вочевидь зацікавив жюрі Міжнародного поетичного конкурсу в м.Тріуджіо (Італія), інакше б він не отримав там 1994 року третьої премії. Ось вам і престижний міжнародний рівень нашої української поезії, яку хтось волів би бачити хуторянською.

Логвиненко О. Білого птаха тихоліт // Літературна Україна, 11 вересня 1997.