Василь Врублевський. Загадка смерті Юрка Ґудзя

ЗАГАДКА СМЕРТІ ЮРКА ҐУДЗЯ
Нещасний випадок чи вбивство?
Василь ВРУБЛЕВСЬКИЙ
Фотоколаж: В. РАДЕЦЬКИЙ

Його знайшли у неділю, 17 лютого, близько 11.30 ранку у дворі на Київській вулиці. У дворі, добре знаному більшості житомирян, – за будинковою аркою, якраз навпроти кінотеатру «Україна»… Юрко лежав посеред навскісної асфальтової доріжки, що прорізує по периметру скверик перед центральним входом військкомату…
Кажуть, він ще підвівся, в безпам’ятстві розкинувши руки, пройшов з десяток кроків до наріжного стовпа в лівому куті скверика і, утнувшись долонями в цементне древко, поволі опустився на коліна… Може, тієї миті Юркові здавалося, що пальці його дотикаються не до шершавого і холодно-нікчемного цементованого боввана, – можливо, в останньому спалахові свідомості, немилосердно понівеченої шматуючим незагойним болем, йому явився ХРЕСТ…
Три доби лікарі боролися за Юркове життя. І дорікнути їм немає у чому. Вони робили все, що могли. З першої до останньої хвилини…
Три доби глибокої коми…
Три доби сподівання на диво…
Три доби надії, якій збутися не судилося.
20 лютого, опівдні, Юрка не стало.
Його душа відлетіла на невидимих крилах саме у ті хвилини, коли друкувався номер «Вільного слова» із Юрковим інтерв’ю. Інтерв’ю про його довгоочікувану прозову книжку, яка щойно як два тижні побачила світ у тернопільському видавництві «Джура». Книжка ця – «Замовляння невидимих крил»… І хочеш не хочеш, а проситься думка: Юрко не хотів, аби це інтерв’ю з’явилося вже по його смерті…
Кажуть, людина здатна передчувати свій відхід. З Юрком ми бачилися напередодні трагедії, у суботу. Заходив до редакції вичитати те саме інтерв’ю. Телефонував у Київ до сина. Потім помандрували на каву в центральний гастроном. Був бадьорий, жартував, ділився свіжими ідеями. Комусь із знайомих пообіцяв презентувати книжку: «Ось тільки виберуся посеред наступного тижня до Тернополя за авторськими примірниками…»
Ніщо не віщувало трагедії…
А у понеділок – страшна звістка: Юрко в реанімації… Обширна гемотома голови… Складна операція… Стан майже безнадійний…
З чиїхось брудних вуст злітає «версія»: знайшли п’яним і дуже побитим… Ганебнішу брехню годі й придумати! Ґудзь не «вживав». Тільки дуже зрідка і за якоїсь геть надзвичайної оказії міг випити щонайбільше півсклянки вина чи чарочку горілки. І то неквапом, буквально по крапелиночці, – міг отак, лише пригублюючи, тільки скроплюючи вуста, просидіти у невміру (порівняно з Юрком) питущому товаристві годину, дві… та скільки-завгодно, хоч би й цілу ніч!..
Що ж до побиття… Характер і сила пошкоджень голови такі, що дуже важко повірити у те, що вони є наслідком епілептичного припадку (а саме цю версію, здається, передовсім і «розробляють» правоохоронці). Але якщо це не нещасний випадок, а злочин, – то хто, за що, навіщо?
Ані бізнесом, ані активною політикою Юрко Ґудзь не займався. Він загалом не був конфліктною людиною. Сперечатися міг хіба що про літературу та мистецтво, конфліктувати – хіба що із редакторами своїх творів, коли ті щось скорочували «не те». Але що суперечки ті, що ті так звані конфлікти, ніколи не заходили далеко і ніколи не перетворювалися на ворожнечу…
…Пригадую перше знайомство. Ще не з самим Юрком Ґудзем, а тільки з його поезією. Рік 1988-й. Варшавський студентський журнал «Зустрічі», який незнано яким чином прибився тоді до нас у Житомир. Свіжі, напрочуд щирі і нелукаві вірші, підписані «Юрій Ґудзь, вчитель історії, с. Немильня на Житомирщині». На якийсь час «вчитель із Немильні» став для нашого кола молодих житомирських літераторів леґендарним і загадковим кумиром. Аж ось за якихось місяців три з’являється на одному із засідань літоб’єднання невисокий, худорлявий, навіть дещо сором’язливий «майже хлопець», – і його тихий голос, його неквапність, глибинний полиск і заповзятливість в очах, його зовнішня непоказність водночас і розвіюють той міф, що ми витворили про нього самі для себе, і ще більше зміцнюють наше переконання у тому, що перед нами –
ПОЕТ ВІД БОГА!
Друзі, близькі та рідні покійного щиро завдячують за матеріальну та фінансову допомогу в організації похорон обласній державній адміністрації, обласному штабу «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», підприємцям Ігорю Клименку, Віктору та Володимиру Титовим.
6 березня 2002р.

Врублевський В. Загадка смерті Юрка Ґудзя. Нещасний випадок чи вбивство? // Вільне слово, 6 березня 2002.