Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

понеділок, 2 лютого 2009 р.

Ніла Зборовська. 2008: чим запам’ятався? 2009: чого очікую?

2008: чим запам’ятався?
2009: чого очікую?

Ніла ЗБОРОВСЬКА
З-поміж поганих подій найбільше запам'яталося те, що за цей рік помер-ло дуже багато талановитих українсь-ких чоловіків — поетів і прозаїків Аттила Могильний, Ігор Римарук, Юрко Покальчук, Василь Кожелянко... Мій однокурсник і доцент кафедри фольк-лористики Леонід Шурко...
Сотлопечальною подією була моя перша подорож у Немильню, де наро-дився і похований Юрко Ґудзь. Це бу-ло 1 липня, у день його народження. Я побачила людей і ті місця, які зобразив Юрко у своїх антироманах — „Не-Ми” та „Ісихія”. Мене вразило, що на Юрковій могилі зібралося так багато друзів, що Юрко в Житомирі створив аристократичне середовище, яке свято береже пам'ять про нього.
Чарівною подією була подорож із моєю варшавською колегою, професо-ром Валентиною Соболь та рівненським другом, доцентом Дмитром Кравцем, до українського прозаїка Євгена Пашковського на його поліську батьківщину. Я ніби побувала в українському раю. Це було під час медозбору. На подвір'ї Пашковського — велика пасіка, цілко-витий лад. Навколо все цвіло. На городі — голубий цвіт медоносиці, і навіть на подвір'ї чути її п'янкий запах. Пашковський мене і моїх друзів щедро обда-рував медом і вощиною. У романі Пав-ла Загребельного „Я, Богдан" є епізод, коли гетьман Богдан Хмельницький, спустошений владою, тікає на пасіку, щоб побути самим собою і бодай мить прожити звичайним чоловіком. Побу-вавши в гостях у Пашковського, я відчу-ла, що „хутірний” затишок із пасікою може зрозуміти лише архетипна українська душа. Я була так вражена но-вим образом Пашковського-пасічника, що придбала на Петрівці декілька кни-жок про бджіл і миттю їх прочитала. Ви-являється, бджолина сім'я — то ціла „держава", її таїнство українці знали й берегли століттями. Цього року ми з ма-мою купили два вулики й уперше вдома, на Черкащині, мали свій мед.
Цього року я захистила докторську дисертацію. Це був успіх. Я дуже задо-волена.
Несподіванкою стало те, що Микола Жулинський запросив мене на 100-річний день народження свого тата, який ми відсвяткували в Кончі-Озерній. Столітній Григорій Жулинський наспівав нам свої останні пісні. Було дуже затишно...

Чого я сподіваюся від року наступ-ного — року Бика? Як кажуть астроло-ги, Бик — справжній трудяга, символ добробуту в сім'ї: родині і вітчизні. Я сподіваюся на те, що Бог пошле нам багато творчої праці і насолоди від неї, зміцнить наші сім'ї... Я зичу цього всім в Україні.

Зборовська Н. 2008: чим запам’ятався? 2009: чого очікую? // Літературна Україна. –№1, 1 січня 2009.

Немає коментарів:

Дописати коментар