Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 1 лютого 2009 р.

Незабутий, але непрочитаний, піблікація "Літературна Україна"

НЕЗАБУТИЙ, АЛЕ НЕПРОЧИТАНИЙ

Лютневеве засідання секції публіцистів, яке відбу-валося у конференц-залі НСПУ, було присвячене пам’яті яскравого представника Житомирської шко-ли прози, автора знакових книг «Замовляння неви-димих крил», «Постскриптум до мовчання» Юрка Ґудзя, який загинув 6 років тому за нез’ясованих об-ставин. Відкриваючи його, Михайло Сидоржевський, звертаючись до друзів і побратимів Юрка, ска-зав, що справжні таланти непідвладні фізичній смерті. Сьогодні Юрко Ґудзь став культовою осо-бистістю для свого покоління, духовним гуру пое-тичного братства «Мистецька ґільдія «Неабищо», тих, хто, як і він, прагне поєднати у творчості висо-ке відчуття слова і глибоке проникнення у матерію життя, і вперто сходить на ті вершини, котрі він за-повів.
Володимир Даниленко, попередивши, що хоче говорити про друга як про живу людину, прочитав свій короткий есей «Останній мандрівний дяк», з якого Юрко Ґудзь постав новітнім Сковородою, що намагався втекти від сірої буденщини у творчість і мандри. Однак доктор філологічних наук, автор книжки «Українська реконкіста» Ніла Зборовська опротестувала надто полегшене сприйняття Даниленком взагалі-то трагічного, але надзвичайно світлого і людяного образу Юрка, заперечивши той шарм мачо і донжуана, яким його нагородив попе-редній промовець. Адже, на думку Зборовської, Юрко належав до метафізичних поетів, для яких літера-тура – це пізнання світу. Цим і пояснюється нібито легковажне буття Ґудзя на цій землі.
Житомирська письменниця Марія Рудак та прозаїк Тетяна Пишнюк, які тривалий час дружили з Юрком, відкрили присутнім невідомі за романтичним флером мандрівного філо-софа риси побратима: обов’язок перед родиною, а надто сином, вірність у дружбі, готовність стати в пригоді і допомогти своїм ближнім часом ціною власного спокою і здоров’я.
– Він був Божою людиною, до якої хотілося всім доторкнутися, – такою була одностайна думка друзів. – Але, на жаль, для загалу цей непересічний талант ще не прочитаний. Тому першим завданням перед нами стоїть видати твори Юрка Ґудзя. Зоста-лися, на жаль, непокараними і ті, кому заважав правдивий і чесний письменник. А ще – допомог-ти його рідному братові, афганцю, який після смерті батьків, що відійшли за вічну межу услід за Юрком, живе ще молодим у богодільні.
Спогадали побратима незлим тихим словом Олександр Сопронюк, Олексій Микитенко, Анна Лобановська. Завершився вечір пам’яті Юрка Ґудзя його поетичною візією «Барикади на Хресті», яку прочитав поет і актор Олег Левченко.

Інф. секції публіцистів.

Незабутий, але непрочитаний // Літературна Україна. – №12, 27 березня 2008 р. – 2 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар