Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 1 лютого 2009 р.

Марко Андрейчик. «Двох днів мені замало для Львова…»

Марко АНДРЕЙЧИК
«ДВОХ ДНІВ МЕНІ ЗАМАЛО ДЛЯ ЛЬВОВА…»
(уривок зі статті)

Про докторську дисертацію

Моя докторська дисертація була присвячена українській прозі 90-х років, де головними персона-жами були інтелектуали. Це проза Юрія Андруховича, Юрія Ґудзя, Володимира Діброви, Оксани Забужко, Юрія Іздрика, Євгенії Кононенко, Костянтина Москальця, Юрія Винничука. Під інтелектуалами я тут мав на увазі творчих людей і тих, що читають, критикують, тобто мене цікавили твори, де є такі персонажі. У цьому контексті дуже цікава тема – самодеструктивність українських інтелектуалів. Мене також цікавлять поняття свободи і структури (тих чи інших обмежень свободи). Мене цікавила ситуація, яку називають маргіналізацією: коли хтось, хто був спочатку в центрі суспільних процесів, опиняється на узбіччі. І тоді з’являється тема хворого інтелектуала.
У текстах, які я досліджував, багато хвороби. Багато деструкції як наслідку ейфорії, хибно витлумаченої свободи. І після ейфорії та деструкції з’являється потреба порозуміння з іншими, а отже, структури, обмеження індивідуальної свободи, компромісу. Спроби нав’язати діалог можна зауважити навіть у тому, що одні автори роблять інших персонажами своїх романів. Це взаємне цитування можна сприй-мати як інтелектуальну гру, але можна трактувати як і нагадування про те, що є щось автентичне, поза грою. І ці автори володіють цінним для суспільства і письменників молодшої генерації досвідом: як мож-на періодично потрапляти в центр дискурсу і на маргінес. І бути десь далеко від центру деколи набагато цікавіше. Це можливість бачити речі в незвичному ракурсі.

Андрейчик М. «Двох днів мені замало для Львова…» // Post Поступ. – №3, березень 2008. – С.16 (уривок зі статті)

Немає коментарів:

Дописати коментар