Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 1 лютого 2009 р.

Карегедова О. Нам залишилось тільки пам’ятати...


Ольга КАРАГЕДОВА

НАМ ЗАЛИШИЛОСЬ ТІЛЬКИ ПАМ’ЯТАТИ...

Досить швидко минуло п’ять років, як Юрко Ґудзь полишив нас і попрямував у світ невимовного, незвіданого, вічного. Він покинув зем-не життя, свої літературні мандри, мистецькі пошуки на злеті творчості, осягнути яку й досі вдалося небага-тьом. Заглибленості його думки, його слова виявилися настільки могутніми, по-філософськи точними й універсальними, що пояснити їх можна лише титанічною працею душі талановитого чоловіка, а ще унікаль-ним гуманістичним тлумаченням світодійства, намаганням зрозумі-ти і осягнути хоча б частинку таїн-ства людського буття на Землі. Безумовно, як будь-якому із нас, як і людству в цілому, всього йому не вдалося, однак він досяг значних вершин. Мабуть, не кожен з нас може осягнути справжні координа-ти тих висот і обріїв, куди зумів по-линути своїми душею і словом Юрко Ґудзь. Втім, обрії і горизонти у кож-ного з нас свої, але поглядати на тих, хто поруч, хто йде поряд, при-мушує нас людське, а точніше – суспільно-колективістське єство. Доб-ре б, якби на життєву зірку Юрка намагалися подивитися ті, кого на-зиватимуть нащадками. Багато вічних істин, одкровень і порухів не-пересічного мислення там можна прочитати і відчути. Варто було б ус-відомити потенціал його літератур-ного осмислення всього «земного і небесного», якби Юрко Ґудзь досі залишався тут, серед нас. Якби... Тепер нам залишається лише уяв-ляти, згадувати і пам’ятати...

Пам’яті Юрія Ґудзя
(центон)

Перечитую знову і знову
«Замовляння невидимих крил».
Як зворушує відданість Слову
І життя невимовного стиль!

Безпритульність душі, самота
І розладнаність світу – боліли.
До початків торкались уста,
Час і простір з’єднати воліли,

Викривали ганебність доби,
Що карала за Честь і Сумління,
Що топтала святі кольори
І калічила Юнь і Коріння.

Крила янголів не вберегли
Від пророчих постскриптумів Долі,
Повернувся до Лона Не-ми,
Де не знав роз’єднання ніколи.

Білий аркуш зимового поля
Мов життя недовершений текст.
Хто? Чия найжорстокіша воля
З чорних літер накреслила хрест?

Між зірок, в тихій пам’яті Бога
Днів облуду забула Душа.
І присутність її воскреша
Дивовижного слова Дорога.

Карегедова О. Нам залишилось тільки пам’ятати... // Місто. – №8, 22 лютого 2007.

Немає коментарів:

Дописати коментар