Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 1 лютого 2009 р.

Анатолій М. Шевчук. [Рубрика: Поетичний простір. Юрко Ґудзь]


Но фото: Анатолій М. Шевчук та Ванда Чайковська вивчають мистецьку спадщину Юрка в с.Немильня, 2007 р.

Анатолій М. ШЕВЧУК

(Рубрика ПОЕТИЧНИЙ ПРОСТІР. Юрко Ґудзь)

Одного зимового вечора, напередодні своєї рокованої смерті, до мене завітав Юрко Ґудзь. Пригадується, мовилося про молодь, про її позицію. Безперечно: мої песимістичні сумніви з приводу повсякденної байдужості нашого студентства до України злютували шля-хетного літератора, бунтарного Юрка Ґудзя. Він заспокою-вав мене, казав, що ми мало спілкуємося з молоддю, яка вже «всотала в себе європейські підходи до життя, їм лише потрі-бен добрий сучасний керманич-ідеолог». І вже перед тим, як іти до хати, Юрко зашаріло мовив до мене: «Пане Анатолію, я написав одну річ... Я хотів, аби Ви з дру-жиною прочитали».
Із чорного портфеля він дістав целофанового пакунка – по-клав на столі.
До цього був «Post Scriptum. До мовчання». Цієї ночі постали «Барикади на Хресті».
За тиждень Юрко знову завітав до нас – мав мистецьку зустріч з молодою чистою гімназією. Не-зашорений. Не-надуманий. Не-їхній: не-«правітєльствєнний».
Я сказав: «Не розумію, як Ви могли відчути бунтарно-піднесений дух українців – саме на Хресті. Хай читають люди. І ця нещасна влада, що не чує і не бачить націю!».
Юрко був чемний: «Зрозуміла річ: Хрест – це Хрещатик... Тільки кияни мені сказали, що в поемі дуже багато крові...». ...11-м днем лютого 2003 року Юрка Ґудзя, одного з найці-кавіших письменників кінцем XX століття, сучасні «одморозки» цілеспрямовано забили у дворі Житомирського військ-комату. Письменника замордували в місті, у якому він учив хлопців і дівчат: викладав їм літературу, горнув до рідного слова, давав перед очі і до серця Україну... Рукопис зостався в моєму архіві. Світлий баченик. Глибинний провидець. Мучило. Боліло. Кричало. Нарешті затихло. Смертю.
Андрій Савенець, письменник-перекладач, та графік Микола Соболівський, докторант пластичних мистецтв Європейсько-го колегіуму польських і українських університетів (м. Люблин), стали до справи, аби видрукувати й подати українсько-му народові Юрків мистецький талант – поему «Барикади на Хресті».

Історик мистецтва, фундатор Центру мистецтвознавчих
та етнографічних досліджень Житомирщини.

Шевчук А.М. [Рубрика: Поетичний простір. Юрко Ґудзь] // Артанія, 2006. – С.7
http://artanija.com/yurko-gudz
Опубліковано о

Немає коментарів:

Дописати коментар

Підписатися на: Дописати коментарі (Atom)