Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Олександр Хоменко. Десять років довкола озера [уривок]

Олександр ХОМЕНКО

ДЕСЯТЬ РОКІВ ДОВКОЛА ОЗЕРА
Огляд українського літпроцесу в 1993-2003 р.р.

Новожахів і реконкіста

[…] «Але рано чи пізно світові доведеться усвідомити свою «хутірську» покинутість, спізнати всі безодні своєї хворої душі. Ось тоді... й згодиться шкільний досвід української новелістики. В її початкові класи ще прийдуть учні – досвід боротьби з небуттям, вміння долати абсурдність не пропаде марно», – ствердження непроминальної українського вибору й шляху було для Юрка Ґудзя ще одного письменника з когорти традиціоналістів своєрідним горизонтом сподівань, візією збулості мовленнєвого досвіду письма. На відміну від Пашковського, який схильний перебільшувати значення учительства й проповіді, Ґудзь лишався найперше оповідачем – історій про дивних людей дивної землі. Після його трагічної загибелі говоритимуть, що він писав тяжко – як косив чи орав. І підсумкова збірка його прози «Замовляння невидимих крил» несе на собі виразний відбиток цієї, як висловився М. Куліш, української журби. А разом з тим – яким би парадоксальним подібне поєднання не видавалося на перший погляд – заледве чи бодай ще в одній книзі минулого десятиріччя читач мав нагоду зустрітися віч-на-віч з таким рівнем осягнутої метафізичної піднесеності письма. З «онімбленістю» (Є. Концевич) больового спалаху іншого життя, нехай це будуть історії про сільського муляра в забутому людьми і долею селі, для якого сенсом існування стало читання віднайдених в напіврозваленому колгоспному клюбі книги Марко Поло або колишнього бійця батальйону «Нахтігаль», що вишукує посеред вокзального юрмища свої спогади про найближчих людей. […]

Хоменко О. Десять років довкола озера [уривок] // (Інтернет-видання «Зміна», 2 червня 2004 р.) http://dyskurs.narod.ru/Homenko.htm

Немає коментарів:

Дописати коментар