Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Марія Сидоренко. Відійшовши зі снігом

Марія СИДОРЕНКО

ВІДІЙШОВШИ ЗІ СНІГОМ

У приміщенні Житомирської обласної наукової бібліотеки відбувся вечір пам’яті члена НСПУ Юрка Ґудзя, який рік тому трагічно відійшов у засвіти.
Зібрання відкрив голова Жи-томирської обласної письмен-ницької організації О.Є. Опанасюк, сказавши, що, здається, зовсім нещодавно у цьому залі вів академію літоб’єднання сам Юрко Ґудзь на засадах голови об’єднання творчої молоді. Він був дуже порядною і скромною людиною, віруючою в Бозі, яка знаходилася у всякденному пошу-ку Правди та Істини.
Вечір пам’яті організували люди, які близько знали Юрка Ґудзя як творчу особистість – викла-дач Житомирського педагогічно-го університету Володимир Білобровець та прозаїк Василь Врублевський. Саме вони вирішили й зібрати творче надбання Юрка Ґудзя (поетичне і прозо-ве, завершене і розпочате) і видати окремою книж-кою.
Адже не так багато людей в Житомирі, ска-жімо, навіть у його мис-тецьких колах, знають про цього житомирсько-го поета і прозаїка, який одним, що спілкувалися з ним, імпонував, а іншим був незрозумілим до категоричного несприйняття. Але незаперечним абсо-лютно для всіх – хто знав, хто іще познайомиться з глибоким і точним афори-стичним світосприйман-ням Юрка Ґудзя в його творах, є і залишиться те, що він повністю не відбувся.
Очевидно, поезія – то була лише прелюдія до таланови-тої прози, якій, на жаль, не дано було у повному обсязі мислень і видань дійти до свого спраглого читача.
Справді, одним із улюблених образів Юрка Ґудзя був – відійти зі снігом. Отак, рік тому, його тіло відспівали у Михайлівській церкві м.Житомира, поруч всю ніч сиді-ли близькі знайомі. Разом з ним відійшов і той уявний світ, який створив собі за життя, і втручати-ся в який – хай й інтелігентно, нерізко – але не дозволяв Юрко Ґудзь нікому.
Ще одним його улюбленим словом у творчій спадщині може бути «щезнення». Це щось менш категоричне, аніж «смерть», хоча й смерть це, погодьмося, лише переміна буття, а не остаточна його зупинка.
Юрко Ґудзь прожив лише да-леко не повні 50 років. Родом він з Немильні Новоград-Волинського району; принагідно зауважу, що саме на його малій батьківщині як про письменника про нього нічо-го не знають.
У київському видавництві ЦК ЛКСМУ(МДС) «Молодь» 1991 року у серії «Перша книжка поета» вийшла невеличка збірочка «Маленький концерт для самотнього хронопа», яка, як і вважав сам її ав-тор натоді, стала першопочатком його творчої долі. Проте, як стало відомо пізніше, у Торонто 1990 р. вже була опублікована його пер-ша книжка, про що й сам автор не відав.
Перечитуючи все те, що зали-шилося в архівах Юрка Ґудзя, його укладники заз-начили: поза сумнівом, письмен-ник стояв на порозі написання того прозового твору, який став би наріжним для нашої доби, справжнім одкровенням світу.
Зі згадками про незвичайну людину і перспективного митця виступили письменники І.Редчиць (він прочитав зворушливий вінок сонетів, присвячений Юр-кові Ґудзю), Василь Ярмолюк, викладач Житомирського педуніверситету В.Т. Чайковська, а та-кож члени літературного об’єд-нання.
... Так чомусь найчастіше трапляється в житті, що про об-даровану особистість з належною увагою говорять лише після її смерті. Це, очевидно, теж отакий традиційний фраг-мент з нашого буття, яке було прикрашене непересічним письменником, що далеко не все явив читачам і який інколи, даруючи книжечки свої, в авто-графі зазначав: «Ю.Ґудзь (Хома Брут)».

Сидоренко М. Відійшовши зі снігом // Місто. – №7, 13 лютого 2003

Немає коментарів:

Дописати коментар