Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Микола Васильченко. Пам’яті Юрка Ґудзя

Микола ВАСИЛЬЧЕНКО

ПАМ’ЯТІ ЮРКА ҐУДЗЯ

Першого липня йому виповнилося б 48. Ориґінальний митець, який однозначно не вкладався у традиційне «прокрустове ложе» поезії, Юрко Ґудзь пішов із життя 20 лютого 2002 року. Покинув його несподівано, як нерідко це буває, на жаль, з тими глибокими особистостями, для яких творчість – понад усе. Залишивши нам солідну і, як не прикро, ще й досі достатньо не проаналізовану поетично-духовну спадщину.
Його поезія, яку він називав «сіленціографією», складається з унікальних текстів – «тихотворінь», у яких поруч зі звичним словом органічно живуть собі пауза й ритм, поєднані у своєрідну «зону мовчання», у певний часопростір. Юрко прагнув розширити хрестоматійну, звичну зону віршування – і зумів-таки досягти несподіваних вершин. Відповідно, і в житті він тримався з особливою гідністю, нізащо не йдучи на компроміси із власною совістю, грішми й речами, за які цупко тримається довколишній світ. Через те дехто вважав його диваком, такою собі «білою вороною», навіть не підозрюючи внутрішнього душевного розмаху поета.
5 липня його спом’янули друзі. В обласній науковій бібліотеці за творами Юрка Ґудзя пройшла вистава одного актора «Nеабищо the best» у талановитому виконанні Олега Левченка. Прозвучали щемливі рядки з Юркової поеми «Барикади на хресті...», інші поезії. У тому числі пронизливе:

«...вожді, засліплені
міражами влади,
влада, засліплена
міражами держави,
держава, засліплена
міражами вождів...»

Коли я дивлюся на його строгий чорно-білий фотопортрет, чомусь щоразу стає моторошно. Здається, Юрко донині глядить, наче випробовує поглядом, зі свого високого Хреста. Чи причалимо до цієї висоти?

Васильченко М. Пам’яті Юрка Ґудзя // Вільне слово. – №28, 09 липень 2004.

Немає коментарів:

Дописати коментар