Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Юрко Ґудзь. Некролог

НЕКРОЛОГ. Юрко Ґудзь

Несподівано – до болю рано й передчасно, внаслідок нещасного випадку – відійшов за обрій білого світу Юрко Ґудзь, талановийтий поет, прозаїк, есеїст, самовідданий громадянин.
Народився Юрко Петрович 1 липня 1956 року в с.Миколаївці Ємільчинського району Житомирської області в хліборобській родині. Закінчив у Києві геологорозвідувальний технікум і педуніверситет ім. М.Драгоманова, працював геологом-розвідником, вчителем історії та малювання у школах Київської та Житомирської областей, у державному музеї народного побуту та етнографії України, в редакціях журналів «Слово і час», «Авжеж!», «Косень», газет «Голос громадянина» та «Зарубіжна література», у видавництвах «Фоліо» та «Джура». За цим переліком – ціла епоха життя України й самого автора, життя, по береги виповненого працею, пошуками, зустрічами, мандрівками, до яких поривалася його душа.
В літературу ввійшов збіркою поезій «Маленький концерт для самотнього хронопа» (1991) – майже непомітною, кількасторінковою, без претензій, але багатообіцяючою, до НСП України прийнятий одноголосно.
Наступні поетичні книги – «Вишивки, хронотопи, без» (1992), «Млеко хронопів глосолалійне» (1993), «Postscriptum до мовчання» (про цю книгу, видану у «Бескиді» в Канаді, автор довідається через 8 літ), «Боротьба з хворим янголом» (1997). Поет збагне, що найважливіше й найсуттєвіше в житті залишається невимовним. Самому собі скаже: «У креативному просторі пам’яті й мови ще є для тебе порожня і чиста кімната, ще залишається можливість наприпочатку білої сторінки поставити перших три слова: неділя, Немильня, зима...»
До села Немильні – це повернути з траси перед Брониками лівобіч Лесиного Звягеля: тут учителював, мешкав, останніми роками здебільшого літував. Тут у Немильні, де порожня й чиста кімната, де «білі сторінки» на столі, народилася його проза, вартісно добротна і несподавана. Роман «Не-ми» та повість «Ісихія» (друковані частково ще в альманасі «Косень» і повністю у журналі «Кур’єр Кривбасу») 2001 року відзначено Всеукраїнською премією ім. І.Огієнка в галузі літератури.
У жовтні 2001 року Ю.П. Ґудзь обраний заступником голови Житомирської письменницької організації, на ІІІ з’їзді – членом ради НСП України. Відтоді ж вів заняття в обласному літературному об’єднанні ім. Бориса Тена, у лютому ц.р. в складі делегації земляків їздив до Вінниці на Дні Івана Огієнка, взяв участь у науково-теоретичній конференції «Джерела духовності Івана Огієнка», зі студентами медуніверситету провів факультативний урок «Життя, віддане народові», на прес-конференції у міськраді розповідав про свою нову книгу новел «Замовляння невидимих крил».
Він багато працював, навіть квапився – ніби передбачав. Другодні по поверненні з Вінниці дав інтерв’ю житомирській газеті «Вільне слово», де йшлося про «Замовляння», мав повідати землякам через телебачення про вшанування Івана Огієнка на Вінничині. Але ще по дню опинився на операційному столі. Лікарі зробили все, що могли. Газета з його інтерв’ю «Здорова й повноцінна особистість не може прагнути до тотальної влади над іншими» вийшла 20 лютого: автор ще був живий, але так і не опритомнів...
Поховали його біля матері, в Немильні...

Рада Національної Спілки письменників України,
Житомирська організація НСПУ,
Комітет у справах премії ім. І.Огієнка,
Редколегія журналу «Косень».

Некролог. Юрко Ґудзь // Літературна Україна, 7 березня 2002.

Немає коментарів:

Дописати коментар