Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Василь Врублевський. Про нас... (Сорок днів)

Василь ВРУБЛЕВСЬКИЙ

ПРО НАС…
(Сорок днів)

Якось у цьому плині (чи захарещеності?) буднів зовсім негадано і несподівано пройшла (чи промайнула?) непоміченою сумна дата.
Сорок днів по смерті Юрка Ґудзя.
Сорок днів… Сорок…
Просто сорок днів… І, на жаль, було б нещирістю сказати: На жаль, не розривається!..
Нудне і корисливе буття засмоктує, затягує, – і кожен прожитий без Юрка день (на жаль!) не загострює відчуття непоправної втрати, а навпаки: гоїть рану…
І запитуєш себе: а чи була рана? Чи того дня, чи тієї миті, коли дісталася до тебе страшна звістка, – чи здригнулося твоє серце, чи запаморочилося в голові від усвідомлення, що вже ніколи більше ти не зустрінеш Юрка, не перемовишся з ним бодай незначущим словом?
І маєш чесно собі відповісти: ні, не здригнулося… ні, не запаморочилося… черствію. Сорок днів очерствіння…
Тільки Юркові черствість уже не загрожує. Бо там, у сирій землі, де нині тіло його, – не черствіють.
…однак хочеться сподіватися, що ліпше йому було б тут. Серед нас. На Михайлівській. Пити каву. Розбалакувати про мистецтво. Про людей. І про наші з вами сорок днів…
Бо не Юрко для нас помер! Це ми померли для нього.

Врублевський В. Про нас… // Вільне слово, 2 квітня 2002.

Немає коментарів:

Дописати коментар