Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Віктор Герант. Згадай і… помовчи

Віктор ГЕРАНТ

ЗГАДАЙ І… ПОМОВЧИ

Поринь у спогади, у міжпланетні далі.
Побачиш там на пам’яті скрижалях
сліди присутності Юркової душі...

Роковини смерті Юрка Ґудзя зібрали його друзів, прихильників його творчості у Житомирському краєзнав-чому музеї, де 21 лютого пройшов вечір пам’яті письменника, лауреата Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка та кількох міжнародних премій. Того ж таки 21 лютого започаткова-но сайт, присвячений творчості Юрка Ґудзя, а з сімнадцятої до дев’ятнад-цятої години у веб-просторі прохо-дила Internet-конференція, в якій бра-ли участь знайомі, друзі, колеги, вузівські однокашники загиблого минулої зими письменника, поета, худож-ника.
Смерть неординарної особистості чомусь завжди стає своєрідним ката-лізатором уваги да його життя, творінь, пошуків, устремлінь. Юркових надбань це стосується у найповнішій мірі. Його побутова непомітність, йото життєва сором’язливість часто затуляли увагу до його не пересічних і досі далеко не осягнутих творінь. Його твори, можли-во, привернуть увагу чималої кількості критиків, художників, філософів, які намагатимуться осягнути глибину епохи. Ту глибину, у яку часто поринав у своїх творах Юрко Ґудзь. Власне, як і ту ви-сочінь, куди він ще частіше злітав ра-зом зі своїми вишукано інтимними ду-мами, переживаннями, болями і одкро-веннями. Юрко був доволі окремішною особистістю навіть серед літераторів, серед митців, серед знаменитостей. Хоча сам себе ні в чому знаменитим не вважав. Власне, знаменитість – це не для нього. Знаючи Юрка, можна сто-відсотково стверджувати, що вона, зай-ва відомість, мабуть-таки заважала б його мандрам межи своїх улюблених планет. Певний час Ю. Ґудзь достат-ньо чітко окреслювався в колі авторів житомирської прозової школи. Зреш-тою, як такої, «школи» зараз ніби й не існує. Та й Юрко більше полюбляє мандрувати поміж, рифами літератур-них уподобань самостійно, утаємниче-но, інтимно. В тому була сила його бачення невідповідностей та дисгар-монії буття, в тому була сила його намагання передати жахіття людської недосконалості. Юрко досяг у пошуці «невимовного і потаємного» такого поезійного сяйва, такої сили і пере-конливості, він настільки занурювався в глибини світла й темряви, що іноді його талант можна було (і треба буде) ототожнювати з роллю посланця ви-щих, неземних сил, які наділені особ-ливою здатністю сприймати наше з вами сьогодення.
Роман Ю. Ґудзя «Не-Ми», його збірки поезій «Postscriptum до мовчання», «Маленький концерт для самотнього хронопа», «Боротьба з хво-рим янголом», нарешті – остання збірка новел та оповідань «Замовлян-ня невидимих крил», що вийшла за калька місяців до Юркової загибелі – все це має стати об’єктом вивчення, причетності, співпереживань сучасно-го та майбутнього читача, якому доля визначить щасливу нагоду долучати-ся до високих устремлінь і пошуків гарної і теплої, напрочуд приємної душі незабутнього Юрка Ґудзя.

Герант В. Згадай і… помовчи // Субота. – №9, 27 лютого 2003.

Немає коментарів:

Дописати коментар