Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 25 січня 2009 р.

Юрко Ґудзь. ...гір унд дорт?..

ю р к о г у д з ь


. . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . .



. . . г і р у н д д о р т ?..
(підручни іншої мови)


Л і с з и м о в и й т а к с х о ж и й н а . . .

З и м о в и й л і с , к у д и щ е н е в х о ж и й ,
к у д и щ е с а м о г о т е б е н е п у с к а ю т ь
д о р о с л і , а л е . . .

У л і с п і д с н і г о м , в я к о м у т и с а м . . .


. . . В з а в м е р л и й п і д с н і г о м л і с в х о д и ш ,
як в тіло жінки . . . її ще любиш, вона ще впускає тебе в свої потаємні сховища, ховає і переховує від Т о г о , Щ о Й д е П о С л і д у , від його зизуватих і всюдисущих очей . . . на жінку, якій (хоча б у сновидіннях) ще можеш покласти голову на білий о б р у с сніжносонних колін і запитати пошепки:

– д е т и б у л а т а к д о в г о ?
– т а к д о в г о д е т и б у л а ?!
-– т и б у л а д е т а к д о в г о ?!!

– і не отримати відповіді, й не отримати навіть ймовірного дотику до порожнечі, в яій протягом — потягом і майже поспіль неіснуючого, дощенту розколошканого на шмаття всім моїм узвичаєним забуттям часу ще світилося, ще зберігалися обриси-абриси нашого спільного тіла, жерделі-абрикоси, роздушені й запашні — у вині щовечірньої євхаристії, у провині недозволеного причастя вирієм владарювання волоссям п’яного в е л е с а . . . н а ш о г о п о т а є м н о г о л і т а , чужого і забороненого, куди навіть в споминах вертатися небезпечно . . . щ е й д о т е п е р смак заліза на зшерхлих шерехах:


н а в у с т а х невгамовного — т а м ,
н а в у с т а х невимовного — т у т ,
н а в у с т а х невигойного — скрізь,
п р е ч і в ш и с т к о пошуму крові ...


... У л і с п і д с н і г о м , в я к о м у т и с а м с о б і У л і с с ,
з н е т я м л е н и й н е м и н у ч и м п о в е р н е н н я м
д о ч о р н о - б і л о ї П е н е л о п и ...

Немає коментарів:

Дописати коментар