Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 25 січня 2009 р.

"Торкаючись вустами всіх початків"

Валентин ГРАБОВСЬКИЙ

«ТОРКАЮЧИСЬ ВУСТАМИ ВСІХ ПОЧАТКІВ»
Перша книжка поета-земляка

Весною нинішнього року в респу-бліканському видавництві «Молодь» обачила світ збірка поезій нашого земляка Юрія Ґудзя «Маленький концерт для самотнього хронопа». До цього його вірші уже привернули вагу читача в альманахах «Вітрила-86», «Варшава. Зустрічі-88», «Авжеж!».
До недавнього часу Юрій Ґудзь працював учителем історії в с. Немильня Новоград-Волинського району. Немильня була дотла спалена фашистськими карателями у війну за зв’язок з партизанами, але відроджена з попелу. Ніде в цілому Лесиному краї не співають так гарно, як у Немильні. Та повернімось до збірки. Звідки така незвична назва? Свого часу автор вподобав персонажів книги Хуліо Корасара. Про них було відомо лише те, що хронопи – зелені і вологі істо-ти. Словом, щось на здогад сучасних людей, про яких теж відомо, що вони народжуються, ходять на двох ногах вміють говорити, але до їхніх болей і потреб, мук і радощів нікому нема діла. То чому ж одного разу не поговорити одверто з одним із небайду-жих представників нещасного людського роду, чи то пак, чому б не зіграти такий собі маленький концерт для самотнього хронопа?
Тим більше, що нині Юрію Ґудзю повнилося 33 роки. Це вік, коли лю-дина здатна осягти істину, вік Христа. Здається, автор сам це добре свідомлює:

Бо щоб залишитись,
То треба...
Прийняти все і все роздати,
І не виймати іржавих цвяхів
З дерева долонь...

Разом з автором поділяємо гіркоту марно витрачених зусиль і золотих днів. «Ми – лиш відгомін майбутніх артитур. Та треба йти – дорога мусить жити і після нас...».
І заклик до сучасників, що звучить, як докір:

То нині хоч
Не будьте холуями
У сильних світу!

Про себе Юрій Ґудзь скупо інформує, що він – «з покоління, розтоптаного підковами безконечних парадів». Може, тому для його поезій найбільш характерна сповідальність. Це дає поетові змогу взяти вірний тон сповіді, знайти спільну мову з читачем:

Ти сам добре знаєш, як ми живем
І чим доводиться платити
за хліб і молоко.

Гадаю, такі рядки знайдуть розумін-ня навіть у тих, хто вже не вірить поезії, бо не вірить більш нікому.
Проникливо й гірко згадує Юрій бур’яни, лободу і кропиву, завдяки яким його мати зуміла пережити страшний голодомор 1933 року, завдя-ки чому йому пощастило вродитися на світ.
Та найсильніше Ю. Ґудзь зумів сказа-ти про поетів нашого розстріляного відродження:

Ластівки глину беруть
З рову, де нас постріляли.
Наші серця їм на гнізда підуть...
З неба, землі і води,
Кров’ю, сльозами і потом
Ліплять гніздо і вертають сюди.
Наші далекі болючі сліди.
Наші серця, перемотані дротом...

До цього вірша примикають і філо-софські роздуми «Надходить вечір», «Ти запитуєш мене», «На тему порож-ніх долонь».
То що ж таке «Маленький концерт для самотнього хронопа»? Це, найскоріше, дослідження психології малень-кої людини, яка живе за нормальними постулатами, але в тоталітарному суспільстві. Ю. Ґудзь успішно продовжує пошуки авангардистів, прагне дійти власного розуміння суті слова.
Вражають його образи-символи. Ось герой вірша провідує рідну, забуту богом і людьми, хату, в якій не був давно-давно.

Дві чорні тіні кинулись до мене.
Холодний помах крил
Ударив різко по обличчю...
Чиясь душа чекала тут на мене...

Наскрізний мотив збірки – готов-ність до самопожертви в ім’я рідної землі, народу, великого, як світ, кохання. «Зелені дзвони» пам’яті, «ніч – величезний чорний метелик», попіл «минулих і майбутніх згарищ» – і мати, що веде свого, уже сивочолого сина за руку до першого причастя (згадаймо Рафаеля і його «Сікстинську Мадонну» – матір, що несе немовля на страту в ім’я врятування людства, викуплення його незліченних гріхів), і ми хоч трохи зрозуміємо душу цього неординарного поета.

Грабовський В. Торкаючись вустами всіх початків [Перша книжка поета-земляка] // Не хлібом єдиним. – №15, серпень 1991. – С.2

Немає коментарів:

Дописати коментар