Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

«На земний жертовник весни покладу своє серце…» Юрко Ґудзь

«НА ЗЕМНИЙ ЖЕРТОВНИК ВЕСНИ ПОКЛАДУ СВОЄ СЕРЦЕ…»


2 квітня буде 40 днів, як за кілька кроків до весни невідомий злочинець обірвав життя нашого друга, талановитого українсь-кого письменника Юрка Ґудзя.
Ми не забули його, не перестали любити. У написаних ним рядках знаходимо суть життя. Юрко залишив помітний слід і пре-світлу пам’ять про себе. У споминах про гарну талановиту людину, вірного друга з’являються вірші. Це не всі рядки, що присвя-чені Юркові. Ще не всі слова знайдені, щоб висловити свій сум, ще не всі сльози виплакані за погубленим нелюдом талантом.


ЭПИТАФИЯ КРЫЛЬЯМ
Памяти Ю. Гудзя, украинского поэта

Как жутко, дико и нелепо
Лежать с пробитой головой
И истекать в седьмое небо,
Асфальт кровавя под собой.
Как ядовито, беспросветно,
Взасос – до трупной синевы –
Умеет мир любить поэта
Любить любовью по крови.
Но истина – суровый воин,
Ей ли кокетничать, как блядь...
Кто стихотворца упокоил, –
Тому покоя не видать.
Сергей ШИП.


ЮРКОВІ
Сьогодні
в очах твоїх
не знайшла себе
очі закрились навічно
навіщо
моя печаль
припадатиме
до свічок церковних
вони тріщатимуть
від болю мого
довго
Тетяна ПИШНЮК.


ПАМ’ЯТІ ЮРІЯ ҐУДЗЯ
Житомир. Неділя. Зима.
Зненацька звістка жахлива:
«В лікарні... Надії нема...
Немає надії й на диво...»

Не сталося дива... До зір,
У Всесвіт душа відлетіла.
Знайшла там небесний папір,
Замовлені янголом крила.

Задуманих віршів рядки
Напишуться вже в Потойбіччі.
І Вічності ясні зірки
Повернуть знайоме обличчя.

Житомир. Немильня. Гіркі
Прощання болючі хвилини.
Приховані сльози людські
За вбитим Поетом Вкраїни.
9-12.03.2002 р.
Ольга КАРАГЕДОВА.


І НЕБО НАД НЕМИЛЬНЕЮ ПРЕЧИСТЕ...
Пам’яті Юрка Ґудзя

Як рано стала домом домовина,
І олівця не втримала рука...
Вдивитися не встигла Україна
У лицаря свого і вояка –
В ніяково усміхненого сина,
В безстрашного і ніжного Юрка.
Не буде ні комедій, ні містерій.
Минуле не загляне в майбуття.
Ти дав життя героям на папері –
Вони ж тебе – позбавили життя.
От путь і проторована остання
До цвинтаря й прабатьківських могил.
Хто має слух, той чує замовляння
Невидимих, але відчутних крил.
І небо над Немильнею пречисте.
Й світанки батько сам уже стріча.
...Тобою розпочата Реконкіста
Не випускає із руки меча.
Михайло ЛЄЦКІН.

«На земний жертовник весни покладу своє серце…» [підбірка віршів Ю.Ґудзю: Эпитафия крыльям – Сергей Шип; Юркові – Тетяна Пишнюк; Пам’яті Юрія Ґудзя – Ольга Карагедова; І небо над Немильнею пречисте... – Михайло Лєцкін] //Орієнтир 6+1. – №16, 28 березня 2002 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар