Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Григорій Цимбалюк. Фатум. Ю.Ґ.


Григорій ЦИМБАЛЮК

ФАТУМ
Ю.Ґ.

Він говорив: не нарікай на долю. Тільки в наших оцінках життя буває і жорстоким, і несправедливим.
Не гордуй ніким, усім вділяй увагу. Повсякчас розпорошуйся на дрібниці, в добротворенні немає усталених розцінок, можливо, за зів’яле степір’я колись від надлишку поданої цибулини тебе висмикнуть із мороку небуття. Щире слово, мовлене ближньому в скрутну годину, не пропаде, не вивітриться – піснею відізветься.
Не гнівайся: злоба руйнує душу. Довготерпіння веде до мудрості. І нехай тиха ненависть, невід’ємна супутниця мислі, притлумить світле бачення людей, – ти неодмінно матимеш спокій. Прагнеш щастя – зич гараздів іншим. Любов лікує, любов травмує. Але марнота марнот є все без любові.
Уникай принад цивілізації. Примарне благоденство крикливого затишку збиває високі потуги духу на манівці щоденних щурячих перегонів. Матеріальні статки – панацея вбогих і злиденних. Речі поневолюють. Краса губить.
Дослухайся свого сумління. Совість – неостудний подих Божий, що вселяє надію на освячене буття. Остерігайся зваби зачерствіти серцем, нечулістю згасити жевриво одвічного неспокою. Байдужість – тяжка кара.
Не переймайся марнослав’ям. Лукавство й злуду таїть пиха.
Не мудруй над сенсом. Життя не має ані смислу, ані змісту. Безплідні пошуки мети. Великий поклик долі – нести щоденний хрест. Істина недосяжна і незбагненна. Спасайся вірою. Всі напасті від зневір’я.
Не гордуй. На всі твої удавані успіхи і навіть фальшиві перемоги Господня воля. Ти тільки інструмент, підчас сліпе знаряддя. Май тиху втіху від правдивого доробку і не розпинайся про значимість власної персони.
Готуйся. У певний час твого життя, який тобі не дано знати, але достеменно відомий провидінню, в розквіті сил тебе приб’є зламане буревієм дерево, напівдорозі безтурботного лету вразить блискавиця, на рівнім шляху постане прірва... Пора, пора.
Ніколи не...
Ах, він стільки ще верз! Всього не переслухати. Але ми досхочу тоді, перед його погребом, святкуючи свої безкінечні родини, нареготалися.
Відчайдушно шкірилась весела втіха грядущої земної благодаті.
Споконвічна феєрія...

Обов’язковий пс (Р.S.)
... а потім ми їли і вже не плакали,
пили горілку і вели мову про нетлінне.

Цимбалюк Г. Фатум // Світло спілкування. – Ж.: ЖОГОЛІ, листопад 2005. – С.17

Немає коментарів:

Дописати коментар