Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

суботу, 31 січня 2009 р.

Врублевський В. Таємниця, яку він забрав із собою…


Василь ВРУБЛЕВСЬКИЙ
ТАЄМНИЦЯ, ЯКУ ВІН ЗАБРАВ ІЗ СОБОЮ…

Післязавтра, 20 лютого, минає три роки, від дня трагічного відходу Юрка Ґудзя. Відтоді так ніхто й не спромігся пролити світло на таємни-цю: чи то був фатальний збіг обставин, чи таки чийсь злочинний умисел...
Покинув цей світ у розквіті сил, у висо-кості творчого злету. За рік перед тим став лауреатом премії ім. Івана Огієнка за по-етичну творчість. За два тижні до того не-дільного ранку, коли його понівечене тіло знайшли у дворі міськвійськкомату, у тер-нопільському видавництві «Джура» вийш-ла довгоочікувана перша його прозова книжка «Замовляння невидимих крил». За два дні перед тим їздив до Вінниці, де мав низку творчих справ. Упереддень трагічно-го ранку заходив до «Вільного слова», ви-читував своє інтерв’ю... Виявилося – ос-таннє...
Його відспівували у Михайлівському соборі в Житомирі, а поховали у рідній Немильні, що в Новоград-Волинському районі. І це символічно, і закономірно: хоч був Юрко мандрівником по духу, хоч осідлості, здається, ніколи й не прагнув, але де б не був, на яких би орбітах не обертався, – ні-ні та й повертався у рідне село: перепо-чити, перебути лиховіст, набратися сил для нових мандрів... На жаль, це останнє повернення вже остаточне. Не помандрує Юрко звідси вже нікуди й ніколи...

Врублевський В. Таємниця, яку він забрав із собою… // Вільне слово. – №7, 18-23 лютого 2005.

Немає коментарів:

Дописати коментар