Моє фото
Юрій Петрович Ґудзь (1.VII.1956 – 20.II.2002) – поет, прозаїк, драматург, есеїст, публіцист, художник, філософ. Народився в с. Немильня Новоград-Волинського району на Житомирщині, помер у повних сорок п’ять років за трагічних і нез’ясованих обставин у Житомирі. Літературні псевдоніми Юрій Тетянич, Хома Брут, Хома (Іван) Брус. Член НСПУ (Житомир, 1991) та АУП (Київ). Багато подорожував, вів аскетичний спосіб життя, сповідував філософію летризму, макото, ісихазму. Засновник «Української Реконкісти». Автор поетичних книжок «Postscriptum до мовчання» (Торонто: Бескид, 1990), «Маленький концерт для самотнього хронопа» (Київ: Молодь, 1991), «Боротьба з хворим янголом» (Київ: Голос громадянина, 1997), романів «Не-Ми» та «Ісихія» (Кур’єр Кривбасу, 1998. – N6, 7, 2000. – N8,12; 2001. – N6.), книг прози «Замовляння невидимих крил» (Тернопіль: Джура, 2001), «Барикади на Хресті» (Тернопіль: Джура, 2009), «Набережна під скелями» (Житомир: Рута, 2012), «Barykady na Krzyżu» (Lublin, Warsztaty Kultury w Lublinie, 2014). Про автора: Невимовне. Життя і творчість Юрка Ґудзя: рецензії, статті, спогади, поезії, листи (Житомир: Братство Юрка Ґудзя, 2012).

неділю, 25 січня 2009 р.

Це проза конструктивна...

ЦЕ ПРОЗА КОНСТРУКТИВНА...
Проза нової та найновішої генерацій. Подача шістнадцята.
Розділ веде Василь Габор (м.Львів)

Проза, з якою виступає Юрко Ґудзь, – якісно нова. Це проза конструктивна, у якій надзвичайно виражений елемент гри. Але гра його, принаймні, так мені бачиться, несе у собі фатальність. Такою фатальною грою, як на мою думку, позначена одна з кращих публікацій Ю. Ґудзя – повість «Сорочка без тіла – біла» (Дзвін. – 1994. – Ч. 10). У творі показана велика й трагічна любов людини, відгородженої від світу стінами божевільні. Коли читав повість, дуже часто здавалося, що Юрко не пише, а моделює ту чи іншу ситуацію. І тільки-но якась з цих моделей набирала сили – коїлося несподіване: вона ставала непідвладною автору, починала сама конституювати й диктувати свої правила гри, але гри – фатальної. Читач, який був від початку на боці автора, піддаючись фатальній грі, відчував велику небезпеку, яка його чекає у випадку поразки. Бо поразка – а це була не звичайна пораїзка у грі – несла у собі страшну руйнацію, залишала в душі гнітюче спустошення й порожнечу.
Безперечно, прочитання чи сприйняття будь-якого твору завжди буває різним. Нерідко читач шукає в ньому не ті речі чи відповіді на питання, які в ньому наявні, а ті, яких йому прагнеться віднайти. Якщо чийсь твір спричинився до подібних фантазій чи конструювання власного світу, хіба це не прекрасно?
Подібним було й моє перше знайомство з прозою Ю. Ґудзя, яка залишила в душі настільки сильний слід, що згодом навіть менше уваги звертав на певні недоліки в його коротких творах-оповіданнях та новелах. Врешті, для мене завжди було цікавішим – не критикувати, а зрозуміти чийсь задум, твір. Чиюсь душу. Але Юркова душа й далі залишається таємничою.
Народився він в с. Немильні Новоград-Волинського району на Житомирщині. Закінчив Київський геологорозвідувальний технікум. Після служби у війську працював молодшим науковим співробітником музею культури та етнографії, вчителем історії, заступником директора Кмитівського музею образотворчого мистецтва, журналістом, заступником редактора журналу «Авжеж».
Юрко Ґудзь відомий також як поет і літературний критик. Автор збірки поезій «Маленький концерт для самотнього хронопа» (К.: Молодь. 1991). Поезію друкував у часописах та колективних збірниках: «Поезія’86»*, журнал «Зустрічі» (Варшава, 1988), «Житній ринок» (Житомир, 1989), «Сучасність», 1991,– Ч. 4). Поезію перекладали англійською та італійською мовами. Лауреат третьої премії в поетичному конкурсі в м. Тріуджіо (1994).
Як критик Ю. Ґудзь виступає під власним прізвищем і псевдонімом Юрко Тетянич. Друкувався в «Авжежі», «Світо-виді», «Українських проблемах», «Слові» і т. д.
Прозові твори друкував в альманасі «П’ята колона» (1992. –Ч. 2), журналах «Світо-вид» (1992. – Ч. 4), «Артанія» (1993. – Ч. 1), «Дніпро» (1993. – Ч. 4 (6)), «Дзвін» (1994. – Ч. 10), «Сучасність» (1994. – Ч. 10), газеті «Літературний Львів» (1994. – Ч. 17, Ч. 18 (24)). У 1994 р. посів третє місце в конкурсі молодої прози, що проводився у м. Львові.

ЛІТЕРАТУРА ПРО ПИСЬМЕННИКА:
Як прозаїка Ю. Ґудзя згадують в літературних оглядах Н. Зборовська та О. Логвиненко в «Літературній Україні» в 1993 р. Зборовська Ніла. Заради короткої миті свободи слова. Сторінками сучасної авангардної прози // Літ. Україна. – 11 лют. 1993. Про поезію Ю. Ґудзя пише Василь Галинич в рецензії «Метаморфози «Маленького концерту...» («Авжеж». – 1991. – Ч. 6).

Габор В. Це проза конструктивна... // Кур’єр Кривбасу. – №33. – 1995. – С. 21
*Мається на увазі не «Поезія’86», а «Вітрила’86» – упорядник

Немає коментарів:

Дописати коментар